Закарпаття: До тепла – крізь терни

Те, що у нас уже діє

Преса Івано-Франківщини навперебій розповідала про інженера-самородка Володимира Іванова, який встановив на даху багатоповерхівки, де мешкає, триметрову металеву конструкцію, що, наче соняшник, упродовж дня обертається за сонцем. Установка генерує енергію й забезпечує теплом і гарячою водою родину з 4 осіб. На прохання сусідів такий же пристрій Іванов зробив і для всього під’їзду. 

Ось у чому його суть. На даху стоїть теплова панель. Її поверхня, на яку падають сонячні промені, перетворює цю енергію. По панелі йде теплоносій, він віддає теплову енергію в систему на горищі. Там два баки з водою – колекторний на 250 і акумуляторний на 400 літрів. Принцип роботи системи такий: вода нагрівається в колекторному баку, накопичується в акумуляторному (де при потребі догрівається) і вже тоді надходить у систему опалення квартири й використовується для побутових потреб. Місцеві підприємці взялися поставити цей «соняшник» на промислове виробництво.

Під час опалювального сезону 2007/08 року на Хмельниччині працювали 52 системи «Електротропік», ними опалювалося 29 шкіл, ФАПи, сільрада, управління й відділи райадміністрацій, будинок престарілих. На прикладі однієї зі шкіл видно, що, як порівняти з вугіллям, котрим грілися раніше, ціна опалення електроенергією дорівнює зарплаті колишніх кочегарів, а вартість вугілля взагалі економиться. Це супертонкі кабельні електронагрівачі, вмонтовані в стіни під штукатурку чи в підлогу. Уночі, коли навантаження в електромережах найменше, а електрика найдешевша, стіни нагріваються, а вдень віддають своє тепло, як піч.

За шість із половиною опалювальних сезонів система окупилася два з половиною рази, а витрати бюджетних коштів на опалення цих установ зменшилося на 38,9 %. Влада Хмельниччини замовила запровадження такої системи опалення для ще 369 об’єктів – 316 ФАПів та 53 шкіл. Заплановано виділити на це 11,3 млн грн.

Деякі заклади в Україні вже грі­ються установками зі спалювання соломи, окремі умільці самостійно виготовляють газ для опалення свого помешкання мало не у ямах поблизу хати. У Рівному новітній для нас принцип опалення почали запроваджувати, використовуючи «теплоту» очисних споруд.

Навіть у нас, на Закарпатті, чимало шкіл використовують електроопалення. Наприклад, у Мукачівському районі з 66 закладів електричне опалення діє в 17-х, або у 25 %. А в деяких школах застосовуються два види обі­гріву – на твердому паливі та газі чи електричне.

Науковці наполягають, що Україні вкрай потрібне масове застосування когенераційних установок. Якщо у найближчі 3–5 років встановити 568 таких систем для опалення міст, це дорівнюватиме потужності шістьох атомних блоків, а обійдеться удвічі дешевше.

Грітися від електро­дрота й холодної води

Українські фахівці Мінпаливенерго вирахували, що в разі підвищення цін на газ до світового рівня, вартість опалення квадратного метра електрикою може бути більш ніж удвічі нижчою, ніж при централізованому газовому опаленні. Це за умови експлуатації локального теплоакумулюляційного устаткування з нічним нагріванням. Воно дозволяє використовувати для обігріву тепло, акумульоване вночі з дешевої надлишкової електроенергії.

Нині в українській енергетиці діють три так звані зонні коефіцієнти, встановлені НКРЕ: нічний – 0,25, денний – 1,2 і піковий (ранкові і вечірні години максимального навантаження в енергомережі) – 1,8. Той чи інший коефіцієнт, залежно від часу енергоспоживання, збільшується на оптову ціну кіловат-години, що прямо відбивається на вартості електрики для споживача.

Утім опалення електрикою – задоволення не з дешевих, бо потребує реконструкції і й більшення пропускної спроможності мереж, електропостачальної інфраструктури, а також повної заміни «дротів» у приміщеннях і житлових будинках. Та й важливо виробляти якнайдешевшу електрику.

Найдорожчу дають на теплових генерувальних станціях, найдешевшу – на гідроелектростанціях.

Найбільше електроенергії на гі­д­ро­електростанціях у Європі виробляється у Швеції (90 % усього виробленого в країні обсягу енергії). Велику кількість її країна експортує. Проте найцікавішою видається інша  цифра  – 70 % теплової енергії, яка споживається в країні, виробляється з допомогою теплових насосів. У Стокгольмі 12 % усього опалення міста забезпечується геотермальними тепловими насосами, що використовують як джерело тепла... Балтійське море з температурою + 8 ° С.

Тепловий насос працює як котел при опаленні і як кондиціонер при охолодженні в компресорно-конденсаторному циклі. Теплоносій подається з-під землі чи з водойми в тепловий насос, де низькопотенційне тепло Землі відбирається й передається системою повітропроводів чи трубопроводів до споживача.

Як джерело низькопотенційної теплової енергії може використовуватися тепло як природного походження (зо­внішнє повітря; тепло ґрунтових, арте­зіанських і термальних вод; води рік, озер, морів та інших незамерзних природних водойм), так і тепло техногенного походження (промислові скидання, очисні споруди, тепло силових трансформаторів і будь-яке інше, що не використовується).

Ужгород міг би стати піонером

В Україні, незважаючи на численні рішення високих чиновників щодо енергозбереження, так і немає системного характеру запровадження альтернативних видів опалення. Черговий уряд заново винаходить велосипед і пише, але тільки пише, а не втілює нову програму реформування ЖКГ.

Не до того й мерам міст. Візьмімо для прикладу Ужгород як місто, в котрому вже третій рік поспіль опалювальний сезон схожий на вселенську катастрофу. Це при тому, що обігрівання двох третин мешканців міська влада успішно зіпхнула на самих мешканців, котрі встановили індивідуальне опалення.

В Ужгороді щонайменше три джерела низькопотенційного тепла – каналізація, водопровід і головне – річка Уж. Їх можна було б використовувати, залучивши відповідне обладнання й використовуючи наявні котельні. Кошти можна було б узяти, зокрема, й за рахунок кредиту, використовуючи міжнародні фонди, з міських грошей, які влада поклала на депозит, з продажу зем­лі. За рахунок різниці між собівартістю послуг (яка знизиться) і платою, яка стягується на момент запуску проекту, можна було б повертати взятий  кредит.

Звичайно, це лише одна з пропозицій. До слова, можна було б використовувати й те, що в Часлівцях на газокомпресорній станції скидається конденсат із температурою 96° С. Цим ресурсом можна опалювати мікрорайон щонайменше на 20 тисяч мешканців. Потрібно лише 12 км трубопроводу (втра­ти тепла – 1,5° С на 1 км). Попередньою владою такий проект уже готувався. Іншим джерелом забезпечення міста теплом можуть стати геотермальні води, які є у Боздоському парку. Пошуки в Інтернеті вивели на наукову конференцію, де фахівець одного з Київських інститутів за даними на 2004 рік навіть наводив конкретні розрахунки, що треба для цього зробити й скільки це коштуватиме. Намагаючись знайти цю людину, ми дістали повідомлення, що Інститут поновлювальної енергетики розробив еко­номічно обґрунтовані проекти геотермального енергопостачання 7 населених пунктів Закарпаття. Структури Світового банку навіть розглядали мож­ливість їх фінансування, однак...

В Ужгороді ширяться чутки, що нещодавно мер вихвалявся, мовляв, за два з половиною роки «ґаздування» поклав до власної кишені тільки на дерибані землі 70 мільйонів доларів. Зві­сно, це важливіше, ніж забезпечити місто теплом і зняти ужгородців з уже дуже дорогої, а надалі ще дорожчої, газової голки.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати