Ізраїльська фірма зацікавилася медичним винаходом ужгородця

Петро Бобонич — науковий пенсіонер. Працював на кафедрі твердотільної електроніки фізичного факультету Ужгородського національного університету. Із 1976-го запатентував понад 25 медичних й фізико-технічних пристроїв.

— Дружина проходила медичне обстеження перед поїздкою до санаторію, — розповідає науковець. — Лікарі виявили в її крові багато глюкози. То був початок цукрового діабету. На перших годинах це було жахом для нас. Я вирішив розробити новий пристрій для діабетиків.

Винахідник намагався створити препарат, яким не потрібно проколювати шкіру і який був би безболісним у використанні. За місяць винахід пройшов тестування.

Від решти глюкометрів, що є в світі, апарат Бобонича відрізняється тим, що дає найменшу похибку — 15%.

Науковець виймає із сумки поліетиленовий пакет. У ньому лежить глюкометр. Винахід завбільшки з мобільний телефон складається із пластмасової кліпси зі світлоприймачами і діодами, які під’єднані до мультиметра — прилада для електронних вимірювань.

Кліпса глюкометра кріпиться до вуха чи пальця. Через кров’яні судини проходить інфрачервоний промінь від світлодіода до фотоприймача й подає відомості про рівень глюкози на монітор апарата.

Петро Бобонич пояснює, що його глюкометр простіший у використанні й може бути утричі дешевшим від решти аналогів.

— Спершу я винайшов фотоприймачі, які здатні зареєструвати слабке за інтенсивністю випромінювання, — каже він. — До цього часу про них у фізиці не було відомо. Фотоприймачі застосував у глюкометрі. Із їхньою допомогою фіксується глюкоза, яка є в організмі людини. Глюкометр я випробував на шістьох сотнях хворих у міській поліклініці та обласній лікарні в Ужгороді. Коли ми побачили ефект, апаратом зацікавився київський завод ”Арсенал”. Два з половиною роки велися перемовини, але глюкометр так і не почали випускати.

2004 року до Бобонича звернулися підприємці з Сингапуру. Зустріч призначили на грудень. Але через політичні події вони так і не прилетіли до столиці України.

— Тоді патент викупив ”Росздравнадзор”. Попередня вартість апарата мала бути в межах 200 доларів. Росіяни обіцяли до березня 2008 року виготовити три взірці, але досі не дають про себе знати.

Про глюкометр дізналися діабетики. До Бобонича почали дзвонити та писати з різних областей України. Науковець виготовив більш як 70 екземплярів.

— Та в мене вже немає ні матеріалу, ні сил, щоб усім допомогти, — запевняє. — Аби якось зрушити справу з місця, я надіслав свої креслення до ”Української технічної газети” та журналу ”Радіоаматор”. Пояснив читачам, як змайструвати апарат у домашніх умовах, як користуватися ним і визначати рівень цукру. Собівартість такого глюкометра буде біля 80–100 гривень.

Нещодавно Бобонича через Інтернет відшукали ізраїльтяни. Запросили в місто Хайфа.

— Щось подібне створила й американська фірма ”Сугар Трак”, — розповідає винахідник. — Але в їхньому глюкометрі замість світлодіодів використовуються лазерні з потужним випромінюванням. При необережному поводженні їхній глюкометр може зіпсувати зір. Крім того, коштує він 250 доларів, а діоди вартістю по 35–50 доларів потрібно замінювати кожні три місяці. А в моєму глюкометрі треба хіба що міняти батарейки або підзаряджати акумулятори.