Михайло Павлище: "Завжди мріяв провести 17 тисяч годин у небі"

«Коли вперше сів за штурвал літака, таке відчував! Земля втікає з-під ніг, літак рине доверху, а навколо — лише небо. Жах! Вийшов з літака і сказав - все, досить! Не буду літати!», — згадує, сміючись, пан Михайло свій перший політ в авіаційному училищі. Але викладачі побачили у хлопцеві талант і вмовили не полишати професію.

«Наступного дня мій наставник сів зі мною у літак, усе пояснив, підтримав, і за якусь годину в небі я так осмілів, що вже міг у небі літак і «погойдати». Нині не віриться, що майже не пішов з цієї професії, — згадує мій співрозмовник.

— Навіть ювілей відзначив у вузькому колі колег, таких самих вертолітників старого гартування, як і я. Випили трохи коньяку, згадали минулі дні — і знову за штурвал, в небо».

Стати пілотом пан Михайло мріяв з дитинства. Народився і виріс у закарпатському селі Приборжавському, яке славиться своїми силачами. «От звідки в тебе стільки здоров'я», — жартують колеги з паном Михайлом. Після школи— армія, потім - навчання в авіаційному училищі. Після навчання отримав направлення на роботу до Львова. Молодий пілот вчився керувати літаками, мріяв літати на крупних «Боїнгах». Але дружина, яка народилася в одному селі з чоловіком, затужила за домівкою. «Мене теж тягнуло на батьківщину. Згодом я перевчився на вертолітника, щоб влаштуватися на роботу на Закарпатті, і повернувся додому».

Бувало пан Михайло жалкував, що покинув літати на літаках. Але згодом полюбив вертоліт. «Пілот, який керує літаками, ніколи не зрозуміє романтики польоту так, як вертолітник. Я стільки всього з неба побачив! Літав на Крайню Північ, облітав кожен куточок України. Якби ви знали, які гарні Карпати з висоти польоту гелікоптера! З літака цього не побачиш, там хіба що злітна смуга і хмари, а ми бачимо красу нашої землі», — хвалиться вертолітник з чи не найбільшим льотним досвідом в Україні.

Михайлу Павлищу доводилося багато разів вилітати у зони стихійних лих, на повені, під час яких діставався районів, куди не добирався жоден транспорт. «Одного разу під час повені перевозив породіллю з села Усть-Чорна, дружину чеського дипломата. Пам'ятаю, вертоліт з лікарями приземлився на футбольному полі, навколо - намул, викорчувані дерева, гірське село ніби вмерло під водою. Іншим разом транспортував тодішнього міністра з надзвичайних ситуацій Василя Дурдинця. Піднялися в небонад Виноградівщиною, а під нами, де були села, — суцільна вода, від краю до краю! У пана міністра очі на лоб вилізли. Гадаю, він такої стихії в Україні ще не бачив», — згадує вертолітник.

Траплялися у небі з паном Михайлом і надзвичайні ситуації. «Одного разу я віз замовників в інший район. На зворотному шляху потрапили у грозу. Раптом у машині відмовив двигун. Мені коштувало чимало зусиль і витримки, щоб посадити несправний гелікоптер. Коли приземлилися, пасажири здивувалися, мовляв, чого ми сіли? Коли я сказав, що ми мало не впали з неба, бо двигун відмовив, бідолашні з переляку ледь не знепритомніли», — згадує співрозмовник.

До речі, син Михайла Павлища теж обрав професію пілота. Працює у Києві, літає на «Боїнгах», про які мріяв батько. «Стати льотчиком син вирішив давно. В дитинстві він постійно твердив: хочу бути як тато, — згадує Павлище-старший. Сам же, каже, хоч останніми роками пілот заробляє небагато, літатиме, поки дозволить здоров'я.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати