Микола Русинко: "Можна було б зробити ще більше, якби не палиці в колесах..."

Микола Русинко

- Миколо Миколайовичу, у лютому Експертна Рада журналістів області визнала ваш комплекс найкращим. Наскільки важко було створювати базу?
- Не гарно самого себе хвалити, але роботи, дійсно, зроблено чимало. Можна було б зробити ще більше, якби влада не ставила палиці в колеса. А «палицям» причина одна: в мене друзі особливі - Медведчук, Кравчук та Різак, з якими я і зараз підтримую дружні стосунки. Подивіться навколо. Колись на цьому місці стояли військові склади. Я застав одні руїни, які назвав Брестською фортецею. Провів газ, світло, зробив свердловину глибиною 160 метрів.
 - Багато хто з відомих осіб гостив у «Мисливці»?
- Всіх і не згадаю. Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Медведчук, Віктор Ющенко, Валерій Пустовойтенко, Георгій Кірпа, Анатолій Гриценко з дружиною, Анатолій Кузьмук, міністр внутрішніх справ Білоконь, Голова Конституційного Суду. Депутатів Верховної Ради навіть не рахую. Володимиру Литвину сподобалося. Гуляв, роздивлявся, казав: «У мене завжди один маршрут: трибуна, їдальня, літак. Хоч тут погуляю…» Алекс Ровт відзначав свій ювілей. Привіз з Америки 317 євреїв, які більше 20 років не були на батьківщині.
 - А зірки естради відпочивали у «Карпатському Мисливці»?
- Були. Андрій Данилко, Філіп Кіркоров, Ігор Кондратюк. Телеканал «Інтер» влаштовував у нас конференцію.
 - Хто ж найбільше сподобався з відомих гостей?
- Найцікавіше було з Віктором Чорномирдіним. Просиділи з ним у ресторані до третьої години ранку. І так всі його зачаровано слухали, що чути було, як муха пролітає. Хотіли влаштувати гостю полювання з оптичним приладом. Але кабани, що в моєму вольєрі, не зовсім дикі. Чорномирдін обняв мене і каже: «Я с Франсуа Миттераном охотился, завалил такого лося, что краном его поднимали. Но я охотник, а не варвар».
 - Якщо не помиляюся, назва вашої бази не випадкова. Чому ж ідея мисливського господарства і досі не реалізована?
- Такі плани були, коли я мав 32 гектари. Але землю в мене забрали, і зараз я маю не повних 10 гектарів. Було озерце, в якому планував розводити рибу. Забрали озеро. Ферму тримав з фазанами - 600 птахів. І це виявилося гріхом. Природоохоронна прокуратура довела мене до того, що я знищив і ферму, і фазанів. Ще в Синяку мав підйомники та ресторан «Зелений гай». Але наступного дня після реклами цих об’єктів по ТРК «М-студіо» податкова, санепідемстанція, держтехнагляд та природоохоронна прокуратура поставили мені такі вимоги, що краще було все закрити, ніж працювати далі.
 - Як це - «забрали землю»? Тобто незаконно?
- Забрали в ультимативній формі. Викликали в облдержадміністрацію і сказали: якщо добровільно не відмовлюся від землі, буду сидіти зі своїм другом Дядченком, який на той час знаходився під слідством. Так було забрано 14 ділянок. Начальник земельного відділу Мукачівської райдержадміністрації Йосип Пелих сказав мені: «Це перший випадок в Україні, коли забирають людські паї». З цього приводу відбулися два суди. Ні Закарпатський обласний суд, ні Львівський не знайшли з мого боку ніяких порушень. Що найбільш болюче - допит дружини та дочки, які також ні в чому не винні. П’ять місяців мене тягали за те, що я Русинко, за те, що з Кравчуком товаришую. А я ніколи не був членом СДПУ(о) і ніколи не буду. Взагалі, я активний член Народної партії блоку Литвина. Після всього я 4 місяці пролежав у військовому шпиталі. Духом сильно впав, схуд на 16 кг. Люди по місту говорили, що в мене рак. Мабуть, вже не було б у кого вам брати інтерв’ю, якби не київський професор, який терміново прилетів робити операцію.
 - А як на той час 32 гектари стали вашими? Ви ж були безробітним.
- Так. 32 роки пропрацював на універсальній торгівельній базі у Мукачеві, був одним із семи відмінників споживчої кооперації СРСР. Але Союз розпався, база закрилася, і я залишився без роботи. Потрапив у становище, в якому не вистачало дати дочці 20 гривень на екскурсію. Встав на ноги лише завдяки тим, хто пізнається не за столом, а у біді. Ті, що за столом - «шаровики», а не друзі. На цю землю була негласна черга, і я стояв шостим. Віктору Дядченку, на той час голові райдержадміністрації, за цю ділянку пропонували великі гроші, але він сказав, що є речі, які не продаються і не купуються. Це дружба. Посадив мене у машину, повіз оформляти документи на землю і сказав: «Бери гроші в кредит і працюй».
- Як виявилося, крім друзів, є також вороги?
- Перешкод вистачає. Привіз я з Сум трьох величезних кабанів по 160 кг. Попросили продати, я відмовив. Наступного ранку всі кабани були дохлі. Експертиза встановила причину: отруєння. А скільки пліток пускали по місту, що в кожному номері готелю «Карпатський Мисливець» встановлені системи відеоспостереження та прослуховуючі прилади. Я нікому не бажаю зла. Навіть районній владі в обличчі Іллі Токаря, який вирішує зі мною ділові справи тільки матом.
- Які перешкоди вам чинили?
- Більше ніж півроку триває паперова тяганина про змінення цільового призначення двох гектарів землі, на яких побудовані котеджі для моєї родини. Було кілька листів з обласного управління земельних ресурсів, з Держкомзему (копії документів знаходяться у мене). Але Токарю цього замало, бо відповідно до його розпорядження 29 ділянок дубового лісу, який забрали у мене, було розділено для будівництва житлових будинків. Щодня на територію «Карпатського Мисливця» приїжджали покупці то з Ужгорода, то з Києва. Все вимірювали та придивлялися. Якщо коротко, де «свої люди» пальцем показували, там їм давали мою законну землю. А тепер перепродують, бо всі розраховували на мої газ, воду і світло. По-перше, 960 метрів дороги селянсько-фермерського господарства «Червона Гора» є також моєю власністю. Я побудував цю дорогу за власні кошти і чужі каміони не пущу, щоб весь асфальт розчавили. А навіть якщо пущу, потім люди через мою територію хіба що літаком на свої ділянки будуть добиратися. Газ, світло та воду також на всі 29 ділянок поділити не зможу, тому всім відмовляю. За це мене записали до неугодних. Якось бачу: стоять на моїй території три джипи, один з яких Іллі Токаря. І він демонструє мою власну землю як державний об’єкт. Або переплутав межі, або, через свою некомпетентність, не знав, де вони знаходяться.
- Проте, згідно зі всіма нагородами, вище керівництво вас високо оцінює...
- Стіни готелю, дійсно, - у грамотах і подяках, але коли міністр культури і туризму надіслав листа в ОДА, щоб представити мене до урядової нагороди, я в облдержадміністрацію не пішов. Бо якось у ділових справах хотів потрапити на прийом до пана Гаваші, і двічі мені було відмовлено з невідомих причин.
 - Невже всі представники місцевої влади ставлять вам перепони у розвитку бізнесу?
- Звичайно, ні. У мене є друзі і серед заступників голови райдержадміністрації, і серед працівників ОДА, які щороку підпільно, щоб ніхто не бачив, вітають мене з днем народження. Жодного разу не відмовив мені у допомозі та вирішенні питань народний депутат України Василь Петьовка. Він уміє і вислухати, і порадити, і допомогти. За що велике спасибі.
 - Чи не хочете і ви спробувати свої сили у політиці?
- Мене запрошують дві провідні партії балотуватися в обласну раду. Можливо, погоджуся.
 - Попереду вибори мукачівського мера. Чи не має ідеї стати мером?
- Час покаже…
 - Керувати всі хочуть, але не всі вміють. Хто, на ваш погляд, здатен керувати нашою державою?
- Незалежна від партій людина. Мені подобаються Микола Катеринчук, Валерій Коновалюк, Сергій Тигіпко, Віктор Медведчук, Анатолій Гриценко.
 - Як ви ставитеся до змін, які відбуваються зараз у Верховній Раді?
- Якщо це тимчасова кампанія - негативно. Якщо для наведення порядку у державі, а не для особистих амбіцій політиків - дуже позитивно. Тому що народ не вірить нікому. З нами європейська спільнота нічого не хоче мати. На 117-му місці Україна! По корупції Колумбію обігнали.
 - Отже, чесно бізнес в Україні розвивати не можна?
- Ні. Бардак. І це хвороба не людей, а держави. В нас все робиться не так, як у інших. Є про це анекдот. Один мужик яму копає, а другий одразу закопує. Американець дивиться, нічого не розуміє. «Навіщо ви це робите: один копає, а другий закопує?» Той, що закопує, каже: «Я не другий, я третій. Другий - Василь, він за горілкою побіг. А я, щоб без діла не стояти, роботу свою роблю». Отаке в нас діється. Я ще якось доживу, скільки Бог дасть, але дітей та онучку шкода.
 - На останнє згадаємо найприємніше, що у вас є. А саме...
- А саме - мою родину: стареньку маму, дружину Надію, з якою разом 34 роки, сина Віталія, доньку Ірину та онуків - Стаса і Крістіну, яких я дуже люблю. Це найдорожче, що маю в житті…
- Що ж, добрих справ, ювіляре! Попутного вітру та коліс без палиць.

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати