Закарпаття: Нова казка про стару проблему

Для відповіді на питання що робити, коли і куди його подіти нинішній губернатор Олег Гаваші запросив на Закарпаття нового міністра охорони природи Василя Джарти. Після проведення спільного засідання колегій Мінприроди та нашої ОДА, на якому були присутні два з половиною десятки керівників міністерства, головні державні геолог, лісник, водник, картограф, заступник Генпрокурора, народні депутати напрошується інше запитання: для чого усе це треба було?

Хоча, мабуть, треба було — деякі, швидше не відповіді, а, як нині модно казати, месиджі, переважно політичного плану, прозвучали. Типовий представник "команди Януковича" або ж "донецьких" показав "помаранчевій" області хто "господар у хаті". Тим більше області, яка вважається вотчиною тепер уже керівника одного з політичних центрів держави — Секретаріату Президента. А заодно і всій Західній Україні в особі керівників управлінь охорони навколишнього природного середовища кількох сусідніх з нашою областей. Також була продемонстрована відповідь на активні чутки, які більше місяця ходять Закарпаттям про зміну голови ОДА Олега Гаваші на "регіонала". "Крайнім" за сміття і навіть "премікс", демонстративно "розмазавши", міністр оголосив головного еколога області Михайла Садоху, а звинувачень у бік голови ОДА, які кілька разів прозвучали у виступі Валерія Кальченка — голови комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ніби й не помітив. Тобто Гаваші «екзамен з екології», хоч і важко, але здав.

Крім того, нам пообіцяли кошти на сміттєпереробний завод та на розбудову заповідників.

На хімії сидимо, її ж і п’ємо

Закарпаття — зелений край лісів, потічків, мінеральних вод, туризму й оздоровниць має, порівняно з багатьма промисловими областями невеликі, але як для нас таки досить значні проблеми з екологією. І це на кордоні з чотирма країнами, українському кордоні з Євросоюзом. Дев`ять з половиною тисяч наших потічків чисті уже тільки у верхів`ях -- нижче живуть люди і саме вздовж річок складують сміття, а практично всі вони впадають у Тису, яка поповнює Дунай -- водну артерію Європи.

Нині на території області 272 тонни заборонених, непридатних до використання та невизначених хімічних засобів захисту рослин. У порівнянні з іншими областями — просто мізер. Але з огляду на нашу малоземельність — серйозна проблема. Ще 3-4 роки тому їх почали збирати в контейнери, але й нині для цієї роботи потрібно ще 3,5 млн. грн.

А поки гроші шукають, хімікати подекуди змиваються у грунт, потрапляють у підземні води і розносяться до джерел питної води. Питна ж вода і стічна у нас часто — одне й те ж. В обґрунтуванні нещодавно затвердженої на сесії облради обласної програми запобігання забрудненню навколишнього природного середовища стічними водами і обмеження їх шкідливого впливу на довкілля зазначено: водопровідною водою забезпечено 34,9% населення області, але якщо в Ужгороді 98,4% , то в селах – 16,9%. А за результатами мікробіологічних досліджень води з громадських джерел децентралізованого водопостачання, проведених обласною СЕС, не відповідає нормам 20,8%. При цьому саме з таких джерел забезпечуються питною водою 70,1% дитсадків, 67,4% шкіл, 39,6% об’єктів громадського харчування, 38,5% -- харчової промисловості. Не зрозуміло, як при цьому ми ще переважно живі, зате зрозуміло, чому не спостерігається туристичний бум.

На тлі цих цифр уже майже не вражає, що, наприклад, на Великобичківському лісохімкомбінаті, площею 1,976 га, земля просякнута хімікатами на 20 метрів, а концентрація деяких шкідливих речовин перевищує допустиму у 6 тисяч разів. Ті ж органічні речовини виявлено при взятті проб підземних вод у приватних господарствах біля комбінату…

Перечинський лісохімкомбінат інвестори з Дніпропетровська реанімували, випускають продукцію, наповнюють місцевий бюджет і забезпечують багато сімей пристойною зарплатою. Але земля під комбінатом "протравлена" настільки, що Перечином і досі тече потічок, який за характерний фенольний запах називають «смердячою». При тому, що вже добрий десяток років комбінат у нього нічого не скидає, а безпосередньо на території підприємства його взагалі засипали. Відтак на ПЛХК вже рік сидить київська фірма, що обійшлося комбінату вже більш ніж у сотню тисяч гривень, постійно робить аналізи і, є надія, запропонує якийсь метод очищення ґрунту і підземних вод.

5 тисяч га сміттєзвалищ

При катастрофічному малоземеллі понад 5 тисяч га, або 2,6% орних земель на Закарпатті займають смітники. Лише санкціонованих – 313, загальною площею 212,14 га, на яких складовано 4 млн. тонн відходів, а несанкціонованих – більше тисячі. Щороку смітники поповнюються 400 тисячами тонн. Ще навесні голова ОДА Олег Гаваші оголосив їм тотальну війну, обіцяв знімати за це голів районів. За півроку «бойових дій» успіхи «не дуже», бо і міністр, і прибула з ним заступник Генпрокурора Тетяна Корнякова, політавши на гелікоптері, казали, що вони «в шоці». За це, у тому числі, «наїхали» і на Садоху, бо на запитання, скільки матеріалів екологи передали по сміттю до прокуратури, прокурор області відповів: «Нуль».

Щоправда, після того, як Джарти перебив головного еколога Закарпаття, заявивши, що той виступає як мінімум як перший заступник Генпрокурора, Гаваші поспішив запевнити, що зі сміттям ми впораємось самі, треба тільки профінансувати побудову переробного заводу. Мовляв, земельну ділянку виберемо і навіть техдокументацію профінансуємо, дайте тільки 70 мільйонів на будівництво. Пообіцяли з березня дати перший транш, а за два роки ввести в експлуатацію. Якщо не втопимось доти у смітті.

Знову питань більше, ніж відповідей

І, нарешті, про «злобу дня» -- «премікс». Тетяна Корнякова заявила, що за даними експертизи ця хімічна речовина належить до першого класу небезпеки, а тому утилізації і захороненню не підлягає. Вихід один – відправити назад до Угорщини. Голова комітету ВР, колишній міністр МНС Валерій Кальченко резонно зазначив, що механізму для цього немає. І Василь Джарти підсумував: нехай міністерство закордонних справ цю проблему вирішує, а ми поки перевантажимо «премікс» у контейнери і вивеземо. На запитання коли і куди міністр відповісти не зміг – треба ж експертів запитати, визначити безпечне місце. Одне зрозуміло: не скоро. «Будемо контролювати», -- пообіцяв він. Невже для такого геніального, або, як було сказано на прес-конференції, «не економічного, а морального, людського рішення» треба було з великим почтом їхати на Закарпаття? Чи у Києві не знали результати експертизи?

На жаль, улеслива пані Корнякова на прес-конференцію не прийшла. Але мабуть не дала вона відповіді ні міністру, ні нашому губернатору, що ж за півтора року розслідувала Генпрокуратура і чи треба було тримати хімікат у вагонах як речовий доказ. Держава ледве нашкребла гроші на кілька експертиз «преміксу», які суперечили одна одній, послуги залізниці за цей час обійшлися у 4,5 млн. грн., зараз ще 3,5 млн. грн.. треба на контейнеризацію. Навряд чи в якомусь регіоні України люди будуть щасливі від передислокації цих контейнерів на їхню територію і дозволять це зробити. Між тим, схоже, нема кому не лише відшкодовувати збитки, а й просто понести будь-яку відповідальність. А крім фірми-закупівельника «Озон» були ж іще й митники, які, наприклад, на основі експертизи, проведеної центральною митною лабораторією Держмитслужби, дозволили ввезення цієї речовини як сировини для шинного виробництва. І державні службовці, які роками погоджувались на складування її, у тому числі, на подвір’ї однієї з шкіл у Берегівському районі. До того ж, якщо ця речовина аж настільки шкідлива, то чи не час компенсовувати втрати здоров’я людям, які роками буквально жили на отруті?

Отож, займалася нашим «преміксом» комісія на чолі з віце-прем’єром, Генпрокуратура, тепер міністр охорони природи та навколишнього середовища приїхав на нього подивитися. А проблема так і залишилась…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати