Ужгород: Друге ім'я Олесі — Оксана — змінило дівчинці характер

— Це мої вихованці з 11-А, — пояснив, — веду їх як класний керівник з п'ятого класу.
Віктор Васильович запрошує до лаборантської підсобки, що знаходиться поряд з кабінетом. Я жтим часом цікавлюся, як краще його називати.
У школі мене кличуть Віктор Васильович, у капличці — отець Віктор, та я скоріш священик, — каже, замислившись. — Фізика мені лише допомагає у вірі. Я народився у родині студентів, мої батьки теж обоє фізики, і дуже віруючі.
Пан Віктор — з бородою, одягнений у чорний светр і чорну шкіряну безрукавку. Говорить неквапно, притишеним голосом. Розповідає, що капличку Української православної церкви Київського патріархату відкрили два роки тому. На її місці колись був шкільний сарай, який орендувала Ужгородська швейна фабрика.
—  Коли мене патріарх висвятив у сан диякона, я запропонував директору школи Петру Кендюху ввести у школі заняття з християнської етики. Спочатку це був просто факультатив, згодом — уроки. Коли я став священиком, звернувся до директора з проханням віддати сарай під капличку. Він погодився.
Розказує, що діти часто бігають після уроків і на перерві у капличку. Ставлять свічки за екзамени або сповідаються. У класі вони не такі відверті, як у капличці.
—  Часто жаліються, що тато з мамою не ладять. Є дівчинка, яка приходить і молиться, щоб тато не пив, а мама не затримувалася на роботі.
До підсобки заходить чорняве дівча. Як з'ясувалося, це старша дочка Олеся - Оксана, студентка. Вона вчиться на третьому курсі біологічного факультету.
— Що ти хотіла? — запитує пан Віктор. —Тату, дай гроші. Хочемо в барі посидіти, — каже вона.
— Ні, — категорично відрубує батько. —  Зараз піст.
Розповідає, що старшу доньку при народженні охрестили Олесею. У сім років у церкві їй дали ще одне ім'я — покладанням рук перед причастям — Оксана. Це ім'я використовували при церковних таїнствах. Але після цього характер дівчинки змінився — вона стала більш упертою і неслухняною.
Довго думали — що сталося з дитиною? Що стала такою колючою? Моя мама казала — дитину підмінили. Але півроку тому ієромонах отець Зіновій зі Львівщини порадив молитися за доньку з подвійним ім'ям — Олеся-Оксана. Помогло, дитина знову стала мякшати. Ім'я людини дуже багато значить.
Каже, що у паспорт доньку записано Олесею , але всі її кличуть Оксана або Ксеня.
Віктор Васильович зачиняє кабінет, йде до каплички. У капличці на стінах — ікони, рушники. Запалені свічки. Застаємо тут Галину Антонівну, матір Віктора Васильовича.
— Бачте як Бог дав, — каже пані Галина. — Мій Вітя завжди був побожний і добрий, хотів бути священиком.
Пан Віктор каже, що мати йому дуже допомагає. «Це наш ангел-хоронитель», — додає дружина Олена, за фахом — технік-електрик. Зараз вдома з дітьми.
—  Ми одружилися, коли Олені було 16, а мені — 21 рік. Через рік народилася Оксана, — розповідає він. — Дуже любили один одного.
До каплички заходить кремезний чоловік, пускає попереду себе дівчинку з пухкеньким обличчям. Це — батько священика Василь Демидович і дочка отця Віктора.
— Моя молодша доця Юліана народилася передчасно, між другим і третім туром виборів Президента, — каже пан Віктор. Бере малу на руки, цілує.
Відтак одягає підризник і епітрахиль, просить всіх поцілувати при вході ікону Святої Трійці. Після чого дізнаюся, що. Юліана народилася вагою 980 грамів.
— Спочатку рятували дружину, після цьо-го почали дитинку. Коли постало питання, чи дитинка буде жити, я похрестив її у тому пологовому будинку. Дав ім'я Юліанія, як хотіли з дружиною. Вдома вже побачив на календарі, що якраз на 17 грудня припало мучениці Юліанії. Тоді я зрозумів, що дитинка буде жити.
Каже, що капличку висвятили на Мико-лая. Убачає, що цей святий оберігає його родину і церкву.
—  Мерія не повертається обличчям до нас, — зазначає. — Два роки прошу ділянку під капличку. Бо це тимчасове приміщення. Лишень на документи 15 тисяч гривень витратив. Зізнається, що якби не батьки, з якими живуть в одній квартирі, було б дуже сутужно.
—  Батьки мають пенсію. Оксана — свої 140 гривень стипендії. Юліані треба щодня два літри соку, тому що молочко вона не п'є. Моєї зарплати вистачає лише на сік і памперси.
Проводжає в підризнику до воріт. Зі шкільної майстерні виходять школярі, вітаються. Відчувається, що отець Віктор не чужа для них людина...

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати