Дмитро Кельман: Коли народжувалася українська незалежність, ми, як ніколи, були одностайними

— То були непрості часи, — згадує Дмитро Іванович, — і ми, депутати, були у скрутному становищі. З одного боку, як члени партії, мали виконувати усі настанови свого компартійного керівництва, з другого - довелося щоденно бачити численні мітинги та пікети перед парламентом, в повітрі запахло змінами. Це була справжня революційна ситуація, коли верхи уже не могли управляти по-старому, а низи — не хотіли жити в тоталітарній державі й вимагали рішучих перетворень. І вони не забарилися. Першою ластівкою новизни стало прийняття 16 липня Декларації про державний суверенітет. У подальшому в парламенті проходила відчайдушна боротьба одного табору, де було 235 депутатів,
з другим, в котрому — решта 215. До більшості входили комуністи, до меншості - рухівці. Так тривало більше року. І ось настало буремне 19 серпня 1991 року. У перші два дні панувало затишшя, бо невідомо було, хто візьме гору. А коли стало ясно, що «ГКЧПістів» демократи змели з політичної арени, в нашому парламенті розгорнулися бурхливі дискусії. Свою роль зіграли й багатотисячні мітинги та пікети під стінами Верховної Ради. У ніч на 24 серпня ніхто з народних обранців не спав, велася справді титанічна робота по переконанню тих, хто все ще сумнівався в необхідності проголошення незалежності. Одночасно вже готувався й сам Акт. І ось вранці о 10-й годині відкрилася сесія. Тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук зачитав текст Акта про проголошення незалежності України. Почалося голосування — 449 нарде-пів підтримали доленосний документ. Стоячи, депутати бурхливо аплодували. А після обіду всі дружно, незважаючи ка приналежність до різних таборів, келихом шампанського в радісній і святковій1. атмосфері разом відзначали цю знаменну подію.
Повік-віки не забудеться і та мить, коли Верховна Рада України приймала символи держави. Тоді також гостро точилися суперечки між політиками та художниками. Кожен відстоював свою позицію. Та врешті-решт настав день, коли до залу засідань внесли величезне жовто-блакитне полотнище. Депутати, також стоячи, аплодували. Цей новий символ уже незалежної України перед багатотисячним натовпом було вивішено на будівлі парламенту. Повсюдно панувала святкова атмосфера, люди вітали один одного. Спостерігати за цим дійством без сліз радості було неможливо.
— Що стосується діяльності нинішнього парламенту, то мені боляче дивитись, як сьогодні працює Верховна Рада, — веде далі парламентар першого скликання. - Весь цей розгардіяш, який коїться у стінах законодавчого органу держави від того, що вибори проходять за партійними списками. Де видано таке, щоб депутатами ставали секретарі, водії, охоронці партійних керівників. Або ж олігархи. Яка від них користь? Хіба вони мають досвід політичної діяльності? Часто-густо у них навіть відповідної освіти бракує. Вважаю, що потрібно знову повертатися до мажоритарної системи, коли б виборці знали, за кого голосують, а потім і суворо спитали зі свого обранця. Такий депутат був би підзвітний своїм виборцям і виконував волю народу, а не був відірваний від нього, як нині. Я постійно буваю серед людей і повсюдно чую, мовляв, нинішній парламент найгірший з усіх попередніх. Він вирішує тільки власні питання і забуває про народ, котрий його обрав.
Користуючись нагодою, хотів би привітати своїх колишніх колег, депутатів першого скликання Михайла Волощука, Дмитра Дорчинця, Віктора Бедя, Андрія Поличка, Івана Габора та Василя Шепу з цим справді радісним доленосним святом і побажати їм миру, злагоди, Божої благодаті, всіляких гараздів на многая і благая літ!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати