Спогади про Голодомор 1932-1933 років в Україні уродженки Сумщини, а нині мукачівки Поліни Бедро

В долі нашого народу є багато трагічних сторінок, вписаних більшовицько-сталінським режимом. Це і репресії проти невинних людей, переслідування за політичні та світоглядні переконання, перекручення в національній політиці, гоніння на церкву. Та апогеєм цієї людиноненависницької по відношенню до населення України політики, страшним лихом та справжнім геноцидом став Голодомор 1932-1933 років, який призвів до багатомільйонних жертв, підірвав життєвий потенціал нації, посіяв серед людей страх і зневіру.
Збираючи свідчення тих, хто пережив чорний період лихоліття, ми долучаємося до відновлення та збереження національної пам»яті українського народу, переконуємося у тому, що тільки воля, віра та мужність можуть захистити нас від подібного у майбутньому. «Ушановуючи пам»ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років, з метою донесення правди про геноцид Українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти та у зв»язку з 75-ми роковинами цієї трагедії постановляю:
1.Оголосити 2008 рік в Україні Роком пам»яті жертв Голодомору …», - йдеться в Указі Президента України Віктора Ющенка від 24 листопада 2007 року. І сьогоднішнє свідчення колишньої жительки Сумщини, а нині мешканки Мукачева Поліни Петрівни Бедро (Безпальчої) також повинно бути збережено в нашій пам»яті як гірка правда про наше минуле та стати застереженням для майбутніх поколінь.Поліна Петрівна Бедро (Безпальча) народилася 12 липня 1920 року у с. Засулля Роменського району, колишньої Чернігівської, а нині Сумської області у селянській родині. Батьки працювали в колгоспі, хоча мали і власний наділ землі, який обробляли у вільний від основної роботи час.
- Прийшла осінь 1932 р. і відразу люди почали відчувати нестачу хліба, картоплі, - згадує вона початок подій, які згодом стали часом Великого Голоду. Мати Поліни Петрівни, як і багато односельців, наляканих нестачею продовольства, почала продавати коштовні речі у ТОРГСІН (« торговля с иностранцами»). «Тут людей дуже обманювали, за безцінь забирали від них коштовні речі, а натомість давали за це кілька кілограмів борошна, крупи чи картоплі. Усі люди йшли продавати цінні речі, ніхто не хотів померти з голоду. А коли закінчилися і ці продукти, то у кого кішка, у кого собака, - все почали їсти. Після того, як не стало ні котів, ні собак, люди стали пухнути з голоду»,- пригадує вона.- Коли померла мамина сестра, то її тіло хтось із сусідів розчленував на їжу і тільки другу частину вдалося з великими труднощами поховати. Троє братів , геть опухлих, прив»язали її до драбини і так ледве дотягли до кладовища.
Зима врятувала дітей від смерті, тому що вже нікому було ходити на поле вибирати мерзлу картоплю і буряки. Варили качани з кукурудзи, полову, висівки.
А коли весною пішла трава вони їли траву, лободу, кропиву, спориш.
- Ми так наїлися цього , що у нас повздувало животи і ми качалися по двору від болю. - Від голоду померли два моїх дідусі: один від водянки, а другий, мамин батько, помер від колосків, яких наївся весною. Також від голоду померла моя сестра Марійка, якій було п»ятнадцять років. Легше стало в кінці 1933 року, хоча і в цей час люди хворіли та вмирали. Не було такої родини у нашому селі, щоб хтось не помер. Бувало ідеш по дорозі, чоловік упаде, а на нього ніхто не звертає уваги. Там і помирав. У селі були випадки, коли матері їли своїх дітей, - розповіла старенька. Причинами Голодомору Поліна Петрівна вважає те, що від людей все забирали під час заготовок на посівну, а також через засуху.
Чоловік Поліни Петрівни, Микола Данилович Бедро визволяв Мукачево ( був офіцером) , залишився після війни у Мукачеві, викликавши до себе і дружину. Родом він був із сусіднього району. Голодомор кістлявою рукою пройшовся і по його родині. Обоє батьків померли в період голоду 1922-23 років, а сестра у 1932-1933 роках. Троє дітей зосталися без батька і матері.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати