— Андрію Васильовичу, які підстави для того, щоб говорити про занепад ветмедицини?
— Ось дуже прості аргументи. Поголів'я худоби в селянських господарствах поступово зменшується. Так, за останні 17 років на 100 гектарів сільгоспугідь поголів'я великої рогатої худоби скоротилося з 60 до 14,8 голови. Ще один приклад. Порівняно з «невдалим» 1990 роком споживання на душу населення молока скоротилося з 373 до 205 кг, м'яса з 61 до 31 кг, яєць — із 772 до 180 штук. І це далеко від фізіологічних норм.
— Хочете сказати, що це позначилося на стані ветеринарної медицини?
— Відомий вчений Вільямс на початку минулого століття розробив тривіальну систему землеробства, за якою тільки одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур і розвиток тваринництва є шляхом прогресивного поліпшення умов родючості грунтів. З руйнуванням тваринницької галузі певного розвалу зазнала і ветмедицина. Дехто навіть почав стверджувати, що ринок нині не потребує фахівців ветмедицини.
— Чи й справді, Андрію Васильовичу, є такі «мудрі» голови?
— Саме ветмедицина має забезпечувати стабільну епізоотичну ситуацію у тваринництві, сприяти виробництву якісної та безпечної у ветеринарному відношенні продукції і сировини. Отже, ветмедицину потрібно розвивати, доводити її до рівня світових стандартів ми зобов'язані з огляду ще й на те, що Україна стала членом Світової організації торгівлі.
— І як розвивати, що вже сьогодні треба робити?
— Служба ветеринарної медицини поступово переходитиме на приватну практику. Сьогодні ж маємо таку картину, коли дільничні ветлікарні обслуговують території з двох і більше десятків населених пунктів. Очевидно варто б подумати про створення пунктів ветеринарного сервісу при сільських радах, пунктів штучного осіменіння тварин. Це особливо важливо в нинішніх умовах, коли більшість ВРХ утримується в індивідуальних селянських господарствах.
— Вочевидь, розвиваючись, ветмедицина не повинна відриватися від підготовки відповідних кадрів...
-— Пригадую 70-80-ті роки минулого століття, коли попит на наших випускників (тоді ще радгоспу-технікуму) був особливо затребуваним. Багато з них й сьогодні очолюють служби ветеринарної медицини обласного, районного і міського рівнів. Серед наших вихованців маємо трьох докторів і п'ятьох кандидатів наук, десять з чотирнадцяти викладачів відділення теж випускники нашого коледжу... Сподіваємось, що кадри ветмедицини, які ми готуємо, й надалі будуть при ділі.
— Андрію Васильовичу, чи враховуються вами зрослі вимоги самої ветеринарії?
— Зрозуміло, що й ветеринарна освіта також вимагає певного реформування, передусім максимального наближення до рівня європейських стандартів, реагування на запити ринку. Саме тому цього року Мукачівський аграрний коледж став відокремленим структурним підрозділом Національного аграрного університету (НАУ). Це означає, що ми вже розпочали суттєво змінювати підходи і вимоги до підготовки фахівців. Згодом це будуть спеціалісти рівня бакалаврів.
У наших відмінників навчання з випускних груп з'явилася можливість брати участь у предметній олімпіаді НАУ і за успішного її проходження — достроково стати студентами університету. Цьогоріч такою можливістю скористалися Мирослава Гулянич, Петро Левкулич і Неля Попович.
Але незаперечним є одне. Престиж професії ветеринара підніматиметься, якщо молодь відчує потребу в таких фахівцях, а наші студенти знатимуть, що після закінчення навчання матимуть стабільну роботу. Віриться, що ми прийдемо до цього.
І чекаємо на хороше поповнення з числа нинішніх абітурієнтів.