Саме ці шляхетні завдання й реалізуються вже п’ятий рік поспіль проектом Фонду Олександра Фельдмана з символічною назвою «Дитяча дипломатія толерантності». На думку засновника Фонду, народного депутата України Олександра Фельдмана, «Діти — найкращі посланці, котрі зміцнюють відносини між країнами, вони найлегше знаходять спільну мову, незважаючи на те, що розмовляють різними. Дуже важливо, щоб ця якість у них збереглася, адже за ними майбутнє, і їм вирішувати, яким стане цей світ і які цінності в ньому переважатимуть».
Наприкінці червня – початку липня 30 дітей із різних куточків України: Харківщини і Буковини, Полтавщини і Одещини, Закарпаття й Івано-Франківщини відвідали Державу Ізраїль. До складу дитячої делегації увійшли українці, болгари, греки, німці, азербайджанці, вірмени, татари, угорці. Програма перебування маленьких українських посланців була дуже насиченою – побувати у всесвітньо відомих місцях – колисці духовного життя людства, доторкнутися до пам’ятників історії, на власні очі побачити та відчути Мертве море, поспілкуватися із своїми ровесниками та розповісти їм про Україну й свою традиційну національну культуру.
Особливе місце у програмі посів музей Катастрофи єврейського народу – Яд Вашем, який став справжнім інформаційним і емоційним проривом у розумінні Голокосту. Юні франківці, яких представляли у цій делегації школярі селища Лоєва Надвірнянського району, знайомилися з експозицією, присвяченою історії Голокосту в Україні з особливим почуттям. Адже за їх безпосередньої участі, рік тому поблизу їхнього села було відкрито пам’ятник до 65–ї роковини кривавих подій, що сталися тут в роки німецько-фашистської окупації території України.
Спорудження пам’ятника на місці, де у вересні 1942 року було розстріляно близько 2000 євреїв - жителів навколишніх сіл і депортованих з Закарпаття, упорядкування їх спільної могили та прилеглої території - результат спільної роботи Фонду Олександра Фельдмана та Лоївської сільської ради. У процесі відтворення цієї сторінки історії Голокосту на теренах України, було проаналізовано існуючи на сьогодні історико-краєзнавчі наукові праці, архівні матеріали, задокументовано свідчення місцевих жителів.
Школярі упродовж часу, що сплинув з моменту відкриття пам’ятника, доглядали могилу, продовжували вивчати архівні матеріали, які пов’язані з трагедією.