Зелений водень для Європи ціною унікального високогір’я Українських Карпат?

Вперше інформація в медійному просторі про виробництво зеленого водню в Україні для постачання до Європейського Союзу з’явилась у 2021 році. Відповідно до Європейського Зеленого Курсу, Україна до 2030 року мала б мати 8000 МВт електролізерних потужностей для зеленого водню та 1800 МВт для аміаку. Для будівництва таких потужностей передбачалась потреба в інвестиціях у розмірі 20,1 млрд євро.

Для виробництва та транспортування зеленого водню обрали чотири області: Запорізьку, Херсонську, Дніпропетровську та Одеську. За оцінками Інституту відновлювальної енергії НАН України – це області з найбільшим в країні потенціалом виробництва зеленого водню. І це – логічно, адже зелений водень виробляють, передусім, там, де є надлишок виробництва відновлювальної електроенергії. Саме ці області мають найбільший потенціал для розвитку ВЕС і СЕС. Після окупації росією частин Запорізької та Херсонської областей, у фокусі зелено водневої уваги разом з Одеською областю, де вже розпочато перший пілотний проект будівництва  СЕС потужністю 120 МВт, ВЕС потужністю 80 МВт та електролізної установки потужністю 100 МВт, несподівано опинилось Закарпаття. Область, яка за оцінками фахівців того ж Інституту відновлювальної енергії НАНУ має найменший в Україні потенціал виробництва зеленого водню.

Плани виробництва зеленого водню у Закарпатті чи не вперше публічно були озвучені генеральним директором «Водень України» Ярославом Крілем на Міжнародному економічно-туристичному форумі у жовтні 2024 року. Йшлося про вітроенергетичні проекти в Ужгородському, Мукачівському та Тячівському районах області. Наразі енергетична компанія «Водень України» презентує проект «Воднева долина H2U – Закарпаття», як будівництво заводу з виробництва «зеленого» водню потужністю 100 МВт з потенціалом масштабування до 1,5 ГВт, інтегрований з сонячною та вітровою енергією, а також трубопроводом з можливістю постачання водню для металургійної промисловості Словаччини. 

^{Представлення проекту на Міжнародному економічно-туристичному форумі на Закарпатті у 2024 році (взято із ФБ-сторінки Hydrogen Ukraine).}

Водночас після повномасштабного вторгнення росії в Україну в області з'явились релоковані компанії ТОВ «Френдлі віндтехнолоджі» та ТОВ УК «Вітропарки України», об’єднані одним керівництвом в особі  Владислава Єрьоменка. Так у Закарпатті розпочалась ера розвитку масштабного проекту з вітроенергетики. До слова сказати, Закарпаття – це область не тільки з найменшим потенціалом виробництва зеленого водню, але й з найменшим вітровим потенціалом в країні (за даними фахівців Інституту відновлювальної енергії НАНУ та Інституту сталого майбутнього Технологічного університету Сіднея). Однак з вдалим для бізнесу географічним розташуванням – на самому кордоні з країнами ЄС. Так близькість до країн ЄС вирішила долю природи Закарпаття.

Головною проблемою будівництва ВЕС у високогір’ї Українських Карпат є важкодоступність та складність реалізації, а звідси – значний вплив на довкілля. Адже реалізація таких проектів потребує будівництва нової інфраструктури (доріг, прокладання кабелів, ЛЕП) в умовах суворого клімату (на висоті 1400-1600 м над р. моря) та дуже складного рельєфу. При цьому необхідно враховувати високу цінність територій, яку можна втратити за мить. Адже усі високогірні полонини Закарпаття є об’єктами Смарагдової мережі, вони оточені заповідниками, заказниками, пам’ятками природи та пралісами, де будівництво доріг заборонено. 

Кожен з високогірних хребтів Карпат є унікальним і неповторним, кожен з них у минулому зазнав більшого чи меншого впливу від людської діяльності. Однак вцілому сьогодні ці хребти є зразками автентичної та малозміненої природи. Втрату карпатського високогір’я, яке становить менше 1% від усієї території України, можна порівняти з розоренням решток степових екосистем, яких в країні залишилось 2-3 %.

^{Порівняння рівнинної на високогірної ВЕС}

ТОВ «УК» «Вітропарки України» зайшли в область з проектом ВЕС у Нижньоворітській ТГ, яка є прийнятним варіантом для гірської місцевості, з намірами надалі будувати вітропарки на найцінніших гірських територіях – у високогір’ї Українських Карпат. На територіях з екологічними обмеженнями, збереження ландшафтного та біорізноманіття яких має міжнародне зобов’язання наша держава перед Європейським Союзом. На територіях, які за цих умов не мали потрапити у фокус енергетичного інтересу.

Нещодавно генеральний директор ТОВ «Френдлі Вінд Технолоджі» та ТОВ «УК» «Вітропарки України» Владислав Єрьоменко озвучив плани будівництва 1,5 ГВт ВЕС на Закарпатті, які прогнозує завершити за 5 років. Він визнає складність реалізації цього масштабного проєкту, але в очі впадає інше. Очолювані ним компанії орієнтовані на ті самі 1,5 ГВт потужностей, які потрібні компанії «Водень України» для електролізу. Тобто, усі ці вітряки – для виробництва та експорту зеленого водню у Словаччину?

Виробництво зеленого водню – це ще й водоспоживання. Для виробництва кубометра водню потрібно 1,5-2 літри води та 4,5 кВт-год електроенергії. Скільки води потрібно буде для електролізної установки на Закарпатті? А звідки вода? З річки Тиса? Багато запитань без відповідей. Із закарпатцями про це ніхто не комунікує, хоча проєкт активно презентується на різних міжнародних майданчиках, про що щедро звітує на свій сторінці у Facebook компанія «Водень України». 

До слова сказати, що у самій Словаччині наразі вітроенергетика майже не розвивається. Словацькі громади дуже трепетно ставляться до своїх гір і не бажають спотворювати їх індустріальними майданчиками. А чи готові мешканці Закарпаття жертвувати нашими гірськими перлинами заради зеленого водню для Європи? Про це нас ніхто не питає, хоча у цьому випадку мова йде про якість і безпеку нашого довкілля.

На фоні екзальтованого захвату щодо формування Закарпаття як нового промислового регіону країни, згадується влучне зауваження директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАНУ Елли Лібанової про те, що для нарощування промислових підприємств екологічна ємність Закарпаття вже вичерпана. Що це означає? Ємність середовища характеризується наявністю ресурсів для задоволення потреб популяції, тому знаходить своє відображення у кількості населення. Індустріалізація території підвищує конкуренцію за ресурси і території, тож бізнес починає вторгнення за червоні лінії – ліси і гори. Це вторгнення матиме свою ціну – зниження якості і безпеки середовища проживання. Тієї якості, безпеки і комфорту, за якими сюди приїжджали люди на відпочинок з усієї України та з закордону.

А куди поїдемо ми?

Теги: водень, електроліз, вітряки, вітропарки, Словаччина

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати