"Титановий" Стас з РТЦК та СП: "Гидко бачити чоловіків, які ховаються, замість захистити свою країну"

Стасу всього 21.

Завжди вважав, що справжній чоловік мусить пройти службу в армії. Цю настанову з дитинства чув від батька, який тепер боронить Україну в складі 128-й окремої гірсько-штурмової бригади. Тож в жовтні 2021 року підписав контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. На питання, чи відчував він в цей момент, що може бути повномасштабна війна, Стас, посміхаючись, каже: «Я знав, що дуже хочу в Крим. Вже в частині командир роти спитав, чи готовий поїхати в зону бойових дій, я відразу відповів, що хоч зараз». В навчальному центрі пройшов підготовку за фахом – стрілець ПЗРК».

Після навчання і відпустки раптом відправили у відрядження в 80 ОДШБ на Миколаївщину. «23 лютого, коли засинали, то ніхто й не думав, що проснемося від звуків бомбувань Миколаєва та Одеси».

«Спочатку, коли чули «Воздух!», то бігали серед техніки й не знали, де сховатися, але це швидко пройшло – попередження про атаку з повітря, а ти спокійно – в укриття і робиш свою роботу.

Яскраве враження від роботи української «Стугни» – чуєш вихід, свист, потім крик «Ура! Влучили!» і так за пів години мінус 8 танків російських».

«Доводилось виходити вночі майже з кільця – ми мали штурмувати, але ворогів було дуже багато та й встигли вони сильно укріпитися. Коли вийшли, вразило, як люди нас підтримували і харчі нам носили»,  – розповідає воїн.

Згодом Стас повернувся до рідної бригади. Видали пікап – займався евакуацією як поранених військових, так і цивільних.

А от майже два роки тому поранило. 19  квітня  третя година ночі. П’ять бомб – п’ять уламків в одній нозі. Далі – шпиталі й лікарні. Дуже прикро було почути висновок – обмежено придатний.

«Правда, є один плюс – ногу не поламаю, бо там стрижень стоїть титановий», – сміється Стас.

«Сил під час боїв надавало усвідомлення того, що за спиною родина, дівчина – їх треба вберегти. А тато, коли це почалося, зібрав друзів і пішли в армію, бо я там, і він не міг вдома всидіти». 

«Якби зараз була можливість повернутися, то я би з радістю поїхав би до своїх хлопців, з якими стали однією родиною, але тепер служу в Ужгородському РТЦК та СП. Пригадую цитату когось з генералів – щоб виграти війну, потрібен надійний тил і резерв. Хлопцям, які першими пішли, потрібен відпочинок, і дуже образливо і гидко бачити чоловіків, яким байдуже і вони ховаються замість того, щоб захистити свою країну. А про тих, хто повтікав за кордон, взагалі окрема розмова – вони ж навіть недостойні історії нашої країни і спадку українського народу. Ми мусимо бути одним цільним кулаком і тоді переможемо!», – каже Стас.

Теги: війна, РТЦК, Стас, титан

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати