Закарпаття: Нахабство комбінаторів на Ужгородщині не знає меж

ЮРІЯ ГУСНАЯ ПІДВЕЛА... ДОБРОТА
— 30 травня 2005 року, — розповідає Юрій, — я купив від Державного підприємства радгосп-завод "Ужгородський" нежитлову будівлю — старі автогаражі в селі Оноківці по вулиці Головна, 1 "е".. Про це між мною та продавцем був укладений відповідний договір купівлі-продажу. Про це 31 травня 2005 року посвідчив приватний нотаріус, реєстраційний номер 1200. Придбані автогаражі в установленому порядку зареєстровані в Ужгородському районному бюро технічної інвентаризації. Сторонніх осіб на об’єкті не було. Тільки в колишній конторі без жодних умов, навіть без світла ночував такий собі Михайло Понцір. Він попросився пожити тимчасово там, оскільки не мав житла, а разом з тим пообіцяв охороняти об’єкт. Я пішов йому назустріч, навіть допоміг у проведенні електрики для освітлення. Це й вийшло затим мені боком.
При оформленні інвентаризаційної справи, інших документів, першому огляді напівзруйнованого приміщення, що потребували великих капіталовкладень, сторонніх осіб на об’єкті не помічалося.
Потім з туману, важко штовхаючи велосипед, виплив М.Понцір, про що згадувалося вище.
Для отримання кредиту, щоб капітально відремонтувати придбану нежитлову будівлю, Ю.Гуснай звернувся до експертної установи. При обстеженні експертом, даних про наявність житла в приміщенні куплених гаражів також не було.
В лютому 2007 року Юрій приїхав на свій об’єкт, і збентежився — разом з паном Понціром там знаходилася ще Жанна Шкітак з дорослими доньками Андріаною і Лілією. На його запитання щодо законності такого проживання, вони відповіли, що мешкають у гаражі за дозволом колишнього керівника ДП радгосп-заводу "Ужгородський". При цьому, однак, ніяких документів не показали, в тому числі й про переобладанання нежитлового приміщення в житлове.
— Я показав цим дивним людям, — повідомляє для "Правозахисту" Юрій Георгійович, — документи на право власності, попросив їх терміново виселитися з незаконно зайнятого приміщення, бо треба було терміново робити капітальний ремонт. Тим більше, що в автогаражах, за законом, люди проживати просто-на-просто не можуть. Понцір і Шкітаки, котрі чомусь безпідставно оголосили себе сім’єю, хоча Понцір має у паспорті штамп про розлучення, а Шкітак узагалі незаміжня. Добровільно виселитися вони відмовилися. Неодноразові вимоги не допомагали. Далі — більше. В черговий мій приїзд виявилося, що "родина" самовільно поставила вакуумні вікна та металеві двері. З проханням розібратись я звернувся з офіційною заявою до міліції. 6 жовтня 2007 року від Ужгородського райвідділу УМВС УКраїни в Закарпатській області отримав відповідь з порадою звернутися до суду.
ПОРА ЗГАДАТИ ПРО ЗАКОН
Викладені дивовижні колізії підтверджуються договором купівлі-продажу гаражів з додатками, інвентаризаційною справою №792, постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, чого зненацька забажали Понцір і Шкітаки, і листом з райвідділу міліції.
— Таким чином, — каже Ю.Гуснай, — у відповідності до договору купівлі-продажу, я є законним власником нежитлової будівлі. Згідно статті 317 ЦК України, мені, як власникові, належать права володіння, користування та розпорядження набутим майном. Тим більше, що стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України гласять, що права власності є непорушними. А відповідачі проживають незаконно в нежитловому приміщенні, без оренди. Тобто, всупереч закону, проживають у моєму власному приміщенні, відмовляються виселятися, і таким чином перешкоджають мені в здійсненні законних прав власника.У відповідності до статті 387 ЦК України, я маю право затребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Вказане право хочу реалізувати настійною вимогою усунути перешкоди шляхом примусового виселення відповідічів.
Про це й просить Юрій Гуснай Ужгородський міськрайонний суд, до якого звернувся з позовом.
ЗАГАРБНИКИ ЧАСТИНИ АВТОГАРАЖІВ ПЛУТАЮТЬ ГРІШНЕ З ПРАВЕДНИМ
Усю доказову базу свого права на нежитлову будівлю (і винаймання, і співвласність) загарбники Понцір і Шкітаки грунтують на заяві М.Ф.Понціра, датованій 3 березня 1997 року. Вона, втім, не має нічого спільного з законом. Та на підставі неї, мовби це якась дворянська грамота, позивачі стверджують, що вони є наймачами і... навіть власниками нежитлової будівлі Юрія Гусная. Всі ж акти законодавства України передбачають, що наймання нежитлової будівлі, або її частини, потребують письмового договору про таке. Та й саме винаймання є оплатним, а не гуманітарним. Так, статтею 257 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачено, що договір майнового найму має бути укладений в письмовій формі.
Та з письмом якраз вийшов промах.
Сама заява від 3 березня 1997 року має вельми сумнівний характер. Видно, що текст заяви і резолюція від імені Е.Е.Рада виконані не самим заявником М.Ф.Понціром, а іншою особою. Підпис самого Понціра відрізняється від його підписів на інших документах. На резолюції керівника проставлена печатка радгоспу, хоча резолюція керівника не потребує підтвердження печаткою. Сама заява про поселення в конторі гаражів носить неконкретний характер. На той час (1997 р.) у радгоспі існувало декілька гаражів. В заяві не йдеться про заселення самого М.Ф.Понціра, немає жодних даних про те, що в нього є сім’я. Твердження "веселих" позивачів про те, що був виданий наказ про вселення, необгрунтоване. Хоча б з тієї причини, що сама заява М.Понціра для будь-якого подальшого виконаня їм не... віддівалася, а преспокійно знаходиться до цього дня в самого комбінатора.
Тому позивачі в силу закону не є ні наймачами, ні співвласниками будівлі, а тим більше не мають права на звернення до суду з вимогами про визнання недійсними рішення конкурсної комісії та договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.
Думається, що нашим суддям пора поставити крапку в цій каламутній справі, яка підриває підвалини державності нашої незалежної України.
Ми й далі будемо інформувати громадськість області і з приводу цієї справи, і щодо інших справ, які порушують права українських громадян на приватну власність. Адже щодо Юрія Гусная, то при свідках його навіть залякували в приміщенні... обласної державної адміністрації. Як не дивно, це робив... ветеран міліції, полковник Петро Бронтерюк. Кому б, як не йому, розбиратися в законах? Але... 

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати