Остання ланка примітна тим, що в особі Миколи Зимомрі поєднуються різні його зацікавлення, що спричинилися у багатьох, зокрема, в наукових ділянках, літературознавстві, перекладознавстві, фольклористиці, історіографії, бібліографії, а також журналістиці. До речі, як член Національної Спілки журналістів України він перші проби пера удосконалював на сторінках міжгірської районної газети.
Микола Зимомря удостоєний міжнародних літературних премій імені Івана Кошелівця (2001) та Богдана Лепкого (2005). Цієї весни він обраний до лав Національної Спілки письменників України. До найважливіших його праць належать, на мою думку, такі книжкові видан¬ня: «Сприйняття творчості Тараса Шевченка» (1976), «Августин Волошин» (1994,1995,2006), «Джерела вічної краси» (1996), «Німеччина та Україна: у нарисах взаємодії культур» (1999), та інші. Окремими позиціями вий¬шли з друку його надбання як перекладача поезій Дмитра Павличка німецькою мовою, творів польськомовної поетеси Олександри Шевелло - українською та однієї з визначальних польськомовних праць Івана Павла II (2005). Оскільки мені випало ознайомитись з рукописною версією літературно-критичних статей Миколи Зимомрі про літературний розвиток у Закарпатті, то сподіваюся на те, що невдовзі вона побачить світ.