Нову школу за майже 20 млн.грн. відкриють на Мукачівщині до 1 вересня

Нині на місці старої школи на¬решті зводять нову. її намагали¬ся збудувати раніше, ще за Со¬юзу. Але в 90-ті вона перетвори¬лася спочатку на довгобуд, а відтак — на руїну, яку згодом розібрали. Тепер у селі впевнені, що нова школа таки буде. Бо вже майже вдалося довести її до ладу.
— Будівництво почалося ми¬нулого року, — розповідає Верхньовизницький сільський голова Михайло Сарканич. — Воно ведеться на державні кошти. За проектно-кошторисною документацією школа мала обійтися у 18 мільйонів гривень, але зараз інфляція, ціни ростуть, тому, можливо, вийде і дорожче. Вирішити давню проблему нам допоміг перший заступник губернатора краю Іван Балога, який сам приїжджав, щоб оглянути об'єкт, а також керівники району Ілля Токар та Іван Михайло.
Школа будується більше року, головний корпус уже, можна сказати, зведений. Але ще одна частина залишилася — актовий і спортивний зали. Зараз у навчальному корпусі вже ведуться монтажні роботи, у будівлі провели електромонтажні роботи, поставили потужний трансформатор. Керівник села і директор школи ще вирішують, як обігріватимуть будівлю — газом чи електроенергією.
— Після здачі школи газифікація — наше наступне завдання, — каже Михайло Сарканич. — За державні кошти уже зроб¬лено 11 кілометрів підвідного газопроводу, треба ще мінімум і 10 кілометрів розвести по селу. Збиратимемо громаду і будемо вирішувати, як будувати розвідну мережу.
Та повернуся до проблеми школи. Навчальний заклад був і украй необхідним не тільки Вер¬хній Визниці, Клочкам і Лісарні (вони всі належать до однієї сільської ради). До школи ходять також діти з інших сусідніх сіл — Герцівців, Жборівців, Кленовця і Нижньої Визниці. Всього понад 350 дітей вчилися в тісних мале¬ньких класах гуртожитку старої школи, збудованому ще бозна-коли і переобладнаному в гурто¬житок у 1975 році.       
При цьому дивують успіхи, яких досягають її учні. Торік у рейтингу сільських шкіл Мукачівського району верхньовизницька стала третьою, а сім її випускників закінчили навчання з золотою медаллю. Цього року кандидатів на медалі п'ятеро. Ще — дівочий ансамбль учнів стар¬ших класів «Білоцвіт» має звання взірцевого колективу. Або тільки уявіть: без власного спортзалу тут виховали призер¬ку всеукраїнських змагань із легкої атлетики.
Дуже показово, як будівництво однієї школи може вплинути на розвиток соціальної інфраструктури села. З її зведенням почав поволі розмотуватися цілий клубок проблем. Наприклад, місцевий садочок, в якому тільки одна група на 25 дітей, дотепер знаходиться в одному з сільською радою приміщенні. Однак, оскільки на наступний рік від батьків надійшло ще 25 заявок, його треба розширювати. Звісно, що село, річний бюджет якого, за словами Михайла Сарканича, становить 300 тисяч гривень, коштів на добудову дитсадка не має. Тому проблему хочуть вирішити так: коли школа перебазується в нову будівлю, залишаться вільні приміщення, в яких можна буде розмістити садочок. Натомість у приміщенні, яке звільнить дитячий дошкільний заклад, сільський /олова планує зробити амбула¬торію, бо наразі в кожному з сіл, що входять до Верхньовизницької сільради, є тільки фельдшерсько-акушерські пункти.
Загалом склалося враження, що селяни не мають причин на¬рікати на владу. Торік за 30 тисяч гривень, які виділили з районного бюджету, провели реконструкцію клубу в Лісарні. З допомогою місцевих бізнесменів зробили ямковий ремонт головної вулиці — Миру. Облагородили центр села, відремонтували сільраду. На часі вже згадуване завершення газифікації і повний ремонт ліній електропередач.
І все ж найголовніший і найважливіший об'єкт — школа. «Якщо буде фінансування, то новий навчальний рік мав би початися вже в новому приміщенні, — підсумовує сільський голова. — У нас хороший педагогічний колектив, добрі традиції, до нас тягнуться діти з інших сіл. Значить, майбутнє наше буде. Аби йому лиш було де вчитися».

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати