Закарпаття: Велика вода — велика біда?

Під час робочої зустрічі експертів у рамках україно-румунського співробітництва (другий праворуч Володимир Чіпак)

Після катастрофічних паводків осені 1998 та весни 2001 років, які не лише завдали мільярдних збитків економіці краю, а й призвели до людських жертв, Закарпаття вже восьмий рік (щоб не наврочити!) більш-менш спокійно переносить періоди повноводдя. І дуже завдячує в цьому колективам обласного виробничого управління з меліорації і водного господарства та Закарпатської об’єднаної дирекції будівництва водогосподарських споруд, що створена два роки тому для практичної реалізації заходів Комплексної програми протипаводкового захисту в басейні Тиси.

— Облводгосп виконує цілий комплекс робіт, — каже його начальник Володимир Чіпак. — Це і догляд та експлуатація всього водогосподарського комплексу, і розчищення річкових русел, і моніторинг якості та використання поверхневих вод, і проектування нових споруд тощо. Моніторингову програму здійснюють уже 32 пункти технічного спостереження на Тисі та всіх її притоках, а ще рік тому їх було лише дев’ять. В області десять років діє єдина не лише в Україні, а й на теренах СНД автоматизована інформаційно-вимірювальна система «Тиса». Система ця вкрай необхідна і для річок усього Карпатського регіону. Фіксуючи рівень води у річках, вона забезпечує вчасне інформування про наближення надзвичайних ситуацій. Уже декілька років нам удається забезпечувати надійний захист населених пунктів та сільгоспугідь від затоплень. А мережа насосних станцій та наявних водосховищ дає змогу акумулювати воду для забезпечення нею в засушливі періоди і сільськогосподарських потреб на меліорованих землях, і ВАТ «Закарпатський рибокомбінат». Щоправда, упродовж тривалого періоду внутрігосподарські меліоративні мережі колишніх колгоспів та радгоспів після розпаювання земель, опинившись без джерел фінансування, стали фактично безгоспними. Для того, щоб вони знову отримали господаря, Держводгосп України та Мінагрополітики прийняли спільне рішення про передачу їх територіальним громадам. Кошти, отримані від продажу земель, надходять на рахунки цих громад, використати їх можна для поліпшення земель — на меліорацію, вапнування тощо. Проте вони розпорошені, а паводки, як відомо, не визнають меж сіл. Тому кошти ці, за згодою сільських громад, доцільно концентрувати хоча б на рівні базових адміністративних одиниць, тобто районних держадміністрацій, щоб крок за кроком розв’язувати проблему в комплексі.

— Володимире Петровичу, паралельно з Державною програмою комплексного протипаводкового захисту в області діє й регіональна програма.

— Так. Її прийняли три роки тому на сесії обласної ради. На відміну від державної, вона фінансується набагато краще. Тільки на розчищення малих річок, потічків і меліоративних каналів щорічно передбачено від 4 до 6 мільйонів гривень. І кошти ці виділяються без проблем. Цього, на жаль, не скажеш про фінансування вже згадуваної «Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиси у Закарпатській області на 2002—2006 роки та прогноз до 2015 року». Торік протипаводкова програма була профінансована лише на чотирнадцять відсотків, тобто область недоотримала 70 мільйонів гривень. На нинішній рік заплановано 240 мільйонів гривень, проте в держбюджеті передбачено поки що 80 мільйонів. Зростання ніби й велике, але це лише 42 відсотки тих коштів, які передбачено програмою. Загальна її вартість — 2 мільярди 400 мільйонів гривень у цінах 2005 року. Якщо кошти виділятимуть такими мізерними «порціями» й надалі, то говорити про її завершення до 2015 року годі.

— Закарпатський облводгосп уже впродовж тривалого періоду плідно співпрацює в рамках міжурядових угод співробітництва на прикордонних водах з сусідніми країнами, а віднедавна членами Євросоюзу Угорщиною, Словаччиною та Румунією. Що нового з’явилося у цій співпраці?

— Ми стали учасниками міжнародного проекту ІНТЕРРЕГ ША/ТАСІS «Розробка україно-угорських комплексних планів протипаводкового захисту, розвитку водного господарства та оновлення заплавних територій у регіоні Берег і басейні річки Боржави», який з літа минулого року реалізується на кошти Єврокомісії на території Берегівщини й Іршавщини. Цей проект добре доповнює масштабну державну програму.

— Але ж для їх облаштування потрібні території, до того ж чималі, а землі розпайовані. Як ставиться до цього проекту населення?

— Слід підкреслити, що території польдерів із господарського використання випадають тільки тоді, коли трапляються паводки. В інші періоди вони можуть служити як пасовища, сінокоси тощо. Для вивчення громадської думки ми провели анкетування, а відтак у селі Загаття Іршавського району — громадські слухання. Громади цього й сусіднього села — Чорного Потоку — із розумінням поставилися до проекту. А перед цим актив двох сіл побував в Угорщині, де ознайомився із веденням сільського господарства в зоні таких територій. До слова, цей проект теж реалізуватиме колектив Закарпатської об’єднаної дирекції будівництва водогосподарських споруд.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати