"Декомунізація. Україна" пропонує присвоїти вулицям Ужгорода імена борців за волю України (ПЕРЕЛІК)

Список пропозицій:

Івана Павлова - Михайла Колодзінського

Миха́йло Франьо́вич Колодзі́нський — діяч УВО та ОУН, начальник Генерального штабу Карпатської Січ (19.01.1939—19.03.1939), Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України (16-19.03.1939), полковник. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.

Олександра Можайського – Братів Кедюличів

Кедюлич Іван Михайлович — український військовик, поручник Карпатської Січі і УПА, командир тактичних відтинків УПА ТВ-19 «Камінець» та ТВ-25 «Закарпаття». Народився в місті Перечин на Закарпатті.

Кедюлич Панас Михайлович — активний громадський і політичний діяч, працівник міністерства внутрішніх справ Карпатської України. 7 листопада 1938 разом з братом та патріотично налаштованими студентами змогли евакуювати цінну бібліотеку товариства «Просвіта» з Ужгорода. Із середини грудня 1938 року працював у міністерстві внутрішніх справ Карпатської України . Брав участь у боротьбі з угорськими загарбниками в загоні під керівництвом Євгена Врецьони. Після окупації Карпатської України угорською армією переховувався у Хусті. Виданий місцевими угорцями військовим та одразу розстріляний 16 березня 1939 року.

8 березня - Марії Химинець

Марія Химинець — заступниця командантки організації «Жіноча Січ» у складі Карпатської Січі. Очолювала дівоче крило «Пласту». Після окупації Карпатської України Марія разом з чоловіком емігрувала до Австрії, а згодом, після війни, виїхала до США. Там Марія та Юліан Химинці стали засновниками закарпатського земляцтва «Карпатський Союз», який зробив багато корисних справ для рідного краю.

Павла Пестеля – на Жіночої Січі

Жіноча Січ — жіноче крило Карпатської Січі. На заклик в пресі протягом січня 1939-го у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків Жіночої Січі почали вступати жінки та дівчата. Невдовзі Жіноча Січ стала масовою організацією закарпатського жіноцтва.

Січовички вже організовували художні вечори та вистави, розповсюджували українську літературу, допомагали незаможним закарпатським родинам, вишколювали жіноцтво краю.

До програми вишколу входили: історія та географія України, обов'язки січовичок, загальноосвітня праця, гігієна, боротьба з неписьменністю, плекання чистоти літературної мови, пошанування материнства, виховання та опікування дітьми, санітарний вишкіл, фізичне виховання (спорт), стройова підготовка («впоряд»), розвідка.

Декабристів – Миколи Аркаса

Мико́ла Микола́йович А́ркас — командир полку Дієвої армії Української Народної Республіки. Театральний актор і режисер. Директор Руського театру товариства «Просвіта» в Ужгороді (з 1929). Помер та похований на Закарпатті, у місті Хуст на Замковій горі.

Климента Тімірязєва – Андрія Цуги

Андрій Цуга, (псевдо: «Мур», «Дуб») — окружний провідник ОУН Закарпаття (1940-1942). У 1942 році за проукраїнську діяльність заарештований угорською поліцією, перебував в ув'язненні із сотнями патріотів у замку Ковнера в Мукачеві. Звільнений у 1944. Взимку (у грудні) 1945 Андрій Цуга попав у засідку на явочній квартирі у селі Старе Давидково, поряд із містом Мукачево. Поранений зумів вирватись та добратись до Мукачівського монастиря оо.Василіян, де невдовзі помер.

Антона Макаренка – на Вікентія Шандора

Віке́нтій Іва́нович Ша́ндор — український правник, науковець, публіцист, громадсько-політичний і культурний діяч Карпатської України. Голова представництва уряду Карпатської України при центральному уряді Чехословаччини у Празі (1938—1939). Співзасновник і довголітній голова Карпатського Союзу, адміністративний директор секретаріату Пан-Американської Української Конференції. Працював доцентом Українського технічного інституту в Нью-Йорку, у секретаріаті ООН з питань слов'янських країн. У 1985—1989 рр. призначався заступником голови уряду Української народної республіки в екзилі. Ініціатор створення товариства «Карпатська Січ». Опублікував понад 100 праць українською, англійською і німецькою мовами. Автор монографій та статей з історії Карпатської України.

Челюскінців – Михайла Габовди

Миха́йло Габо́вда (псевдо: «Іскра», «Лозан») — референт зв'язку крайового Проводу ОУН «Закарпаття» (1944—1945).Навчався у Мукачівській торговельній академії, був членом Пласту. В академії вступає до ОУН. У 1939 вояк «Карпатської Січі», зумів після окупації Закарпаття угорською армією перебратись за кордон. Наприкінці 1939 знову повертається до Закарпаття та відновлює зв'язок із членами ОУН, які залишились в Україні. 17 липня 1942 заарештований угорською владою та ув'язнений у замку Ковнера. Засуджений військовим трибуналом до 12 років неволі.

Вийшов на волю в березні 1944. Протягом травня — жовтня 1944 жив і працював у селі Ясіня. Займав посаду референта зв'язку крайового проводу ОУН Закарпаття. Брав участь у всіх заходах роботи крайового проводу, зокрема, по формуванню окружних проводів.

18 липня 1945 року його заарештували агенти НКВС. 8 грудня 1945 розстріляний в Ужгородській в'язниці. Похований у братській могилі в районі проспекту Свободи в Ужгороді.

Костянтина Ціолковського – на Юрія Шанти

Юрій Шанта — вояк Карпатської Січі, який дожив до 102 років. Активний дослідник історії Карпатської України, автор спогадів.

Олександра Бородіна – Степана Бандери

Степа́н Андрі́йович Банде́ра —український політичний діяч, революціонер, один із чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Один із головних символів боротьби українців проти окупантів.

Льва Толстого – на Олега Куцина

Олег Іванович Куцин — український громадський, політичний та військовий діяч, командир Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України .

У 1989 році Олег Куцин вступив у «Народний рух України за перебудову». 4 жовтня 1989 року, попри сувору заборону комуністів, вперше вивісив синьо-жовтий прапор у рідному Тячеві. Учасник «Революції на граніті».

З початком військових дій на сході України, наприкінці травня — початку червня 2014 року, Олег Куцин організував волонтерську групу, яка почала збирати та доправляти допомогу українським військовим, які несли службу в районі окупованого Слов'янська Донецької області. На початку літа 2014 року волонтери ухвалили рішення вступити до лав Національної гвардії України. Добровольці пройшли навчання на тренувальній базі в Нових Петрівцях. Було вирішено створити єдиний підрозділ з побратимів-волонтерів, яких на той момент було вже 35 осіб. Так була створена Окрема добровольча чота «Карпатська Січ» 93-ї механізованої бригади Збройних сил України, яка отримала назву на честь української парамілітарні організації «Карпатська Січ», яка існувала на Закарпатті у 1938–1939 роках.

У жовтні 2014 року «Карпатська Січ» зайняла позиції у селищі Піски, та залишалась там до березня 2016 року. За цей час чота стало ротою, взяла участь в обороні Донецького аеропорту, боях за Піски, шахту «Бутовка», Водяне, Опитне, Первомайськ.

З початком повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року патріоти без досвіду бойових дій та добровольці з інших країн згуртувалися навколо ядра ветеранів «ОДЧ Карпатська Січ», створивши добровольчий батальйон. Вони обороняли Київ, тримали позиції в Ірпіні, Романівці, Стоянці та на Броварському напрямку. Після деокупації Київщини підрозділ виконує завдання на Ізюмському напрямку.

19 травня 2022 року частина добровольчого батальйону «ОДЧ Карпатська Січ» увійшла у лави ЗСУ, як 49-ий окремий піхотний батальйон Сухопутних військ Збройних Сил України «КАРПАТСЬКА СІЧ».

Загинув на командному пункті у селі Вірнопілля під час боїв за Ізюм від прямого влучання російської артилерії

Миколи Добролюбова – Петра Скунця

Петро Миколайович Скунць— український поет, фольклорист, краєзнавець, член Національної спілки письменників України з 1962 року. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Редактор газети «Карпатська Україна». Голова Закарпатської організації Народного Руху України. Помер 30 квітня 2007 року в Ужгороді. Похований на цвинтарі Кальварія.

Мінську – на Кастуся Калиновського

Назвати на честь полка імені Кастуся Калиновського — це білоруський полк Збройних сил України, сформований у березні 2022 року як батальйон для захисту України. Полк названо на честь Кастуся Калиновського — одного з лідерів Січневого повстання білорусів, поляків, литовців та українців проти Російської імперії у 1863 році, національного героя Білорусі.

Юрія Гагаріна – Карпатської України (підтримуємо пропозицію комісії)

Михайла Глінки – на Любомира Белея (підтримуємо пропозицію комісії)

Дружби Народів – на Захисників України (підтримуємо пропозицію комісії)

Осетинську – на Пластову (підтримуємо пропозицію комісії)

Михайла Салтикова-Щедріна – Василя Стуса (підтримуємо пропозицію комісії)

Василя Сурикова – на Юрія Бадзьо (підтримуємо пропозицію комісії)

Крилова - 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади (перенесення з Радванки в центр)

Дмитра Донського – на Юрія Станинця (підтримуємо пропозицію комісії)

Високу – на Івана Чендея (підтримуємо пропозицію комісії)

Олега Кошового – на Професора Чучки (підтримуємо пропозицію комісії)

Антона Чехова – Дмитра Кременя (підтримуємо пропозицію комісії)

Олексія Маресьєва – на 15-го батальйону (підтримуємо пропозицію комісії)

Василя Верещагіна – на Волонтерів (підтримуємо пропозицію комісії)

Валерія Чкалова – на Євгена Чикаленка (підтримуємо пропозицію комісії)

Федора Достоєвського – на Дмитра Поповича (підтримуємо пропозицію комісії)