Люди з безмежними можливостями: боротьба за себе і право гідно жити

Підтримай петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/156396

Кожен їх день – це боротьба за себе і з собою. Боротьба із хворобами та неміччю, з байдужістю та нерозумінням оточуючих... Люди з інвалідністю, чиє право жити в суспільстві обмежено не тільки тілесними недугами, але й щоденними перешкодами про які ми, фізично здорові люди, навіть не уявляємо. Часто це люди зі сталевою силою волі, стійкістю, цілеспрямовані і завзяті. Серед них олімпійські чемпіони, громадські діячі, талановиті митці, журналісти та науковці, щасливі батьки, люблячі і кохані подружжя. Тріумфальна перемога і друге місце за кількістю медалей (29!!!) на Параолімпійських іграх-2022 – свідчення незламного духу та фантастичної фізичної витривалості наших спортсменів. Можливості духа та силі волі цих людей, дійсно, безмежні. Але навіть люди такого гарту є безпорадними, коли стикаються із бюрократичними реаліями та опиняються сам на сам з безліччю проблем: від побутово-транспортних до освітніх та медичних. Інвалідами їх роблять не фізичні особливості, а суспільство – своєю байдужістю, небажанням усунути фізичні та ментальні бар’єри.

В Україні офіційно зареєстровано понад 2,7 мільйони людей з інвалідністю. В Закарпатті  - майже 7,5 тисяч дітей-інвалідів та 62 тисячі дорослих. Більше 1200 з них -  стоїть на черзі на пільгове забезпечення авто. Очікують вже десятиліттями!!! Державна програма не працює через брак коштів, а ввезення гуманітарного авто ускладнено юридичними та фінансовими перешкодами, здолати які під силу тільки одиницям.    

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу», авто, яке можна ввезти як гуманітарне для інваліда, має відповідати наступним вимогам: не старше 8 років, Євро-5, об’єм двигуна не більше 1,8 і цей автомобіль для управління соціального захисту має подарувати (!!!) іноземець (резидент) країни-походження авто. Зрозуміло, що іноземців-благодійників, які дарують  майже нові авто українцям з інвалідністю, немає. За фактом – люди за свої кошти їдуть за кордон, купують ці автівки, оформлюють дарчі на соцзахист, доставляють їх в Україну і місяцями чекають визнання їх як гуманітарної допомоги. До двох головних проблем – пошуку авто за доступною ціною (а це мінімум 6-7 тисяч євро!) та переконання іноземця оформити дарчу на авто, яке у нього ж вже куплене, додаються чималі фінансові витрати на нотаріально завірений переклад низки документів, яких потребує соцзахист, адже де-юре, саме він стає власником і розпорядником авто.   

Зрушити питання забезпечення транспортом людей, яким це життєво необхідно, для яких авто не просто засіб пересування, а можливість працювати, вчитися, отримувати медичну та реабілітаційну допомогу, мандрувати і відпочивати і, врешті-решт, бути повноцінним членом суспільства, вирішили низка громадських організацій Закарпаття.

Під час брифінгу в Ужгородському прес-клубі громадські активісти, волонтерські організації та медики висловили свої пропозиції щодо шляхів вирішення проблеми реалізації права людей з інвалідністю на мобільність і забезпечення автотранспортом за доступною ціною.

Як зауважив Денис СУХОТІН, голова Закарпатського обласного товариства осіб з інвалідністю, в країні збільшується кількість військових та цивільних, які отримали поранення, травми кінцівок, ампутації під час бойових дій. Відтак, кількість людей які потребуватиме забезпечення особистим транспортом, збільшується. На початок 2022 року в Закарпатті на обліку понад 1200 таких людей. В реальності ця цифра у рази більша. Значна  частина громадян не стає на чергу, оскільки знає що останніми роками жодна людина не отримала від держави пільгове авто.   

Але навіть у разі отримання авто (гуманітарна допомога чи за власні кошти) людина з інвалідністю стикається ще з однією проблемою – відсутність спеціалізованого навчального автотранспорту з ручним управлінням. Як розповів Олександр ЛИЗАНЕЦЬ, голова Закарпатського обласного осередку української федерації спорту інвалідів, зараз для отримання прав на авто, такі українці повинні пройти 2-3 місячне навчання в одному із спеціалізованих центрів Львова чи Києва, бо наразі на Закарпатті жодна із 53  автошкіл не має можливості навчати водінню людей з інвалідністю. А це не тільки додаткові значні фінансові витрати, але й непереборні перешкоди у мобільності.

Власта РЕЙПАШІ, голова ГО «Волонтери Закарпаття», зазначила, що навчання та перенавчання водінню авто з ручним управлінням саме у Закарпатті надзвичайно актуально. Переобладнати авто – справа кількох годин, а от навчити людину керувати такою автівкою – питання більш тривалого часу і потребує спеціалізованого навчання. Волонтерка розповіла про досвід людини з інвалідністю Євгена Ухаля, який самотужки переобладнав своє авто на ручне керування і самостійно вдома опановував навички водіння.     

Забезпечення автотранспортом як із звичайним керуванням, так і з ручним, потребують надзвичайно багато людей з інвалідністю. Дивитися на проблему глобально закликала присутніх Катерина ЗІНОВ’ЄВА лікар фізичної та реабілітаційної медицини. «Окрім ампутацій кінцівок, є травми спинного мозку, голови… Є, були і народжуються діти з інвалідністю, яким теж потрібно переміщуватися на навчання, лікування, реабілітацію. Я працюю в центрі нейрохірургії керівником мультидисціплінарної реабілітаційної команди і бачу дуже велике обмеження амбулаторного прийому сам через те, що пацієнт не може добратися до лікарні», – зазначила лікарка. Для пацієнтів та їх родичів візит до лікарні на консультацію або реабілітації стає непереборною перешкодою. Такі люди через відсутність власного транспорту не можуть повноцінно жити: вчитися, працювати, відпочивати.      

Павло БІЛЕЦЬКИЙ, голова Закарпатського осередку громадської спілки «Доступне авто», наголосив що питання забезпечення авто за доступною ціною, як альтернативний спосіб вирішення проблеми мобільності людей з інвалідністю, є надзвичайно актуальним. Зараз у Верховній Раді готується до розгляду законопроект щодо введення нульової ставки при ввезенні авто з-за кордону для учасників бойових дій та осіб, чиї авто пошкоджені внаслідок ворожих обстрілів. Додаткове внесення до законопроекту категорії осіб з інвалідністю, які потребують за медичними показами автотранспорту, дозволило б це питання швидко вирішити.

Володимир ШАХАЙДА з Великого Березного – інвалід першої групи. Незважаючи на важку хворобу чоловік надзвичайно енергійний, позитивний, займається громадською роботою, волонтерством. Розповідає, що автомобіль для нього – це не просто можливість швидко і безперешкодно діставатися до потрібної локації, але й можливість допомагати іншим. Наразі питання як отримання водійських прав, так і самого авто,  для нього тільки мрія…

Віримо, що ця мрія, нарешті, здійсниться.

Завдяки всім нам, нашій підтримці, нашій єдності, нашій небайдужості і нашим гарячим серцям.   

Теги: інвалід, інвалідність,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати