Під Сєвєродонецьком загинув ужгородець Костянтин Литвин (ФОТО)

"Вночі навколо все палало, ворог засипав градами, працювала артилерія. Вдень трохи стихло, Костя разом із комбатом та начальником штабу опинилися на вулиці. І тут знову почався артилерійський обстріл. Один із снарядів розірвався поряд з ними. Костя загинув на місці, уламок потрапив йому в голову, шансів вижити не було", – розповів один із його товаришів по службі.

Його товариш по службі розповідає, що Костя дуже любив своїх дочок, 24-річну Діану та 11-річну Наталю: "Я знаю, що від двох шлюбів він має дві доньки. Щодня, незважаючи на складну ситуацію, він шукав навколо квіти. Знайде нові, сфотографує та надішле Діані. Вона дуже чекала його фото. Тепер, на жаль, вже не дочекається".

Більшість свого життя Костянтин присвятив службі в армії, він був "секретником" – це людина, яка займається документами. Проте зарплати наших військових тоді були невеликими. І щоби якось утримувати сім'ю багато років вечорами він підпрацьовував таксистом в Ужгороді.

Знав кожну вулицю та провулок у цьому місті. Також знав багато різних історій мешканців, із якими йому доводилося стикатися по роботі. Пізніше, після виходу на пенсію, працював в одній із медичних установ, завідував господарською частиною.

Коли 24 лютого розпочалося вторгнення російських військ, вирішив іти воювати. "Він був скромною людиною, не любив пафосу. Вважав, що раз в Україну прийшла війна, то треба брати зброю та йти захищати. Він ніколи не скаржився на здоров'я, хоч йому казали, що йому треба до шпиталю, перевіритись. "Ні, я буду з вами тут", – згадує ще один його товариш по службі.

Завдяки досвіду роботи в таксі він був чудовим водієм. "Я пам'ятаю, коли ми їхали через міст Лисичанськ – Сєвєродонецьк, потрапили під обстріл. Тільки завдяки йому ми тоді вижили. Прямо в нас летів снаряд, і за секунду до вибуху він зумів пригальмувати та звернути з дороги. Причому робив це дуже спокійно та професійно. Потім ми знайшли інший міст, він був весь у дірах. Хтось повинен був йти попереду і пересувати там металеві ворота, кришки, які прикривали провали. Так він і цим мостом проїжджав", – каже його товариш.

До війни він дуже любив риболовлю, полювання. А ще ходив у ліс по гриби. Сам він родом із Львівської області, а в Білорусі ще мешкає його батько. Він часто їздив туди, доки відносини наших країн ще були нормальними.

І ще його бойові товариші згадують, що Костя любив та вмів добре готувати. І найголовніше – був душею всього батальйону. Він умів підтримати бойовий дух, не давав сумувати. І завжди намагався примирити всіх. Такого як Костя Литвин, кажуть бійці, і в мирному житті рідко зустрінеш.