Жителі закарпатської Ільниці звикли заробляти гроші

Шахтарське минуле

 Напрямок розвитку села визначило багатство місцевої землі на природні корисні копалини. Тут є поклади бурого вугілля, бентонітової глини, каменю-андезиту, залізної руди. Дехто каже, що в Ільниці навіть знайдено розсипи золота, а на глибині 3-х тисяч метрів є поклади природного газу.
Уже в другій половині XIX століття тут добували залізну руду й буре вугілля, пізніше виникла лісопильня. Багато жителів у пошуках заробітку емігрували в чужі країни, працювали поденниками в поміщицьких господарствах, на лісорозробках. У перші роки Радянської влади почалося промислове освоєння покладів бурого вугілля. Працювало 8 шахт і кар’єр для відкритої розробки вугілля. З 1960-х років, у зв’язку з розвитком у західних областях України більш економних джерел енер­гії, в Ільниці добуває вугілля тільки одна велика шахта. У селі виросли великі підприємства: дослідний завод меха­нічного зварювального обладнання, завод вузлів і деталей мастильного обладнання. Відповідно – в село потекли потрібні для такого промислового виробництва кадри і, як наслідок, за кілька десятиліть воно стало великим багатонаціональним поселенням.  
Нині Ільницю вже не можна назвати промисловим шахтарським селом. Шахту з видобутку бурого вугілля за­крили через нерентабельність. Заводи скоротили виробництво, хоча ще поволі працюють. Наразі в селі діє кар’єр, де відкритим способом добувають бентоніт. На його основі київський інвестор хоче зробити новий завод, тож на найближче майбутнє як мінімум ще 50 селян матимуть роботу.
Загалом нині село радше можна назвати агропромисловим, із доволі серйозним туристично-рекреаційним потенціалом. Хоча, так би мовити, залишки шахтарського минулого є донині. День села в Ільниці святкують в останню неділю серпня, коли в Україні відзначають День шахтаря. Ну й сільський клуб дозвілля, до речі, дуже гарний з вигляду, за давньою пам’яттю зветься «Шахтар». Хоча, можливо, відродження колишньої шахтарської слави ще чекає на Ільницю – в покладах, за словами голови села Федора Короля, є ще близько мільйона тонн вугілля...
Найбільша проблема – водогін
Цікаво, що в Ільниці практично немає серйозних проблем із соціальною інфраструктурою. Багато об’єктів було збудовано в радянські часи, коли промисловість процвітала. Нині ж сіль­ському голові вдається вирішувати нагальні проблеми з допомогою районної влади та місцевих підприємців. Їх у селі багато – тільки «єдиноподатників» близько двох сотень. Судіть самі, нині в Ільниці функціонують чотири садочки, три загальноосвітні школи, школа-інтернат, спортивно-гуманітарний лі­цей, дитяча школа мистецтв, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, дві бібліотеки і два центри дозвілля – вже згадуваний «Шахтар» та клуб «Новоселиця». А цього року в селі з допомогою районної влади від­новили лі­карню на 15 ліжок із цілодобовим перебуванням хворих. Недавно отримали й нову машину швидкої допомоги.
«У нас є порозуміння між сіль­ською владою і бізнесом, відчуваємо підтримку районного керівництва, тож поволі вирішуємо свої проблеми – каже сільський голова. – Дуже допомагають  депутати від села в районній раді. А коли треба вирішити якісь серйозніші питання, то звертаємося й до земляків-іршавців у Києві. Так, співак Іван Попович колись дуже допоміг нам, коли тепломережа від­мовилася подавати тепло в квартири наших багатоповерхівок. Тоді ми саме з допомогою Івана вийшли з ситуації».
Склалося враження, що Федір Король недаремно другий термін поспіль керує селом. Люди бачать, що голова старається для громади. Бодай кілька прикладів: на майже 800 тисяч гривень зробили берегоукріплення річки Ільнички, планують відремонтувати дорогу на цвинтар, і далі триває підведення газу до віддалених присілків, половину ільницьких вулиць освітлено коштами сільського бюджету, подбала влада й про організоване вивезення сміття.
«Найбільша наша проблема – вода, – каже Федір Король. – Майже все село давно користується централізованим водопостачанням, яке завжди йшло з заводу. На наш баланс передали збудований 2004 року водопровід. Але, по-перше, треба робити каналізацію, а по-друге, дуже висока вартість ліцензії на видобуток води. Треба щось думати...»
Цікаво, що в Ільниці мирно спів­існують віряни 5 конфесій. І тут немає жодних конфліктів на релігійному ґрунті. Храмів вистачає, а влада намагається однаково допомагати всім. До речі, Михайлівська греко-католицька церква є унікальним храмом. Вона збудована із величезних каменів-валунів 1707 року,  товщина її стін доходить до 120 см.
Село футболістів і співаків
Пишучи про Ільницю, не можна не згадати про ще дві цікаві особливості. По-перше, небагато сіл на Закарпатті мають два народні ансамблі: пісенний колектив «Ільничанка» і танцювальний – «Юність». Їх вихованці виступають не тільки на районному чи обласному рівнях, а й на всеукраїнському. Сер­йозні успіхи вже мають Богдана Ляшко, Мирослава Попович, Ірина Трикур, Артур Багнюк, Мирослава Удут.
Інша особливість Ільниці – давні спортивні традиції. Так, сам Федір Король, котрий колись грав за збірну інституту й району, тренує сільську волейбольну команду. А ще село народило двох талановитих футболістів. Віктор Пасулько грав за збірну Радянського Союзу, Іван Гецко – за збірну України. Тому 2004 року саме в Ільниці вирішили створити один із небагатьох в Україні сільських спортивних ліцеїв, від­давши йому частину приміщень школи-інтернату. Улітку 2005 року провели всерайонний відбір хлопців, охочих вчитися футболу.
І нині тут залізна дисципліна. Ліцеїсти встають о 6.30. Потім – майже го­дин­на зарядка із тренуванням. Сніданок. Навчання. Обід. Невеликий відпочинок і знову тренування цього разу – дві-три години. Хлопці практично не розлучаються з м’ячем і тренерами. Якщо не працюють на полі – розбирають тактичні хитрощі або дивляться футбол із телевізора. І хоча результатів слід очікувати, коли хлопці підростуть, не може не тішити те, що команда ліцею вже посідає перші місця на змаганнях, у яких бере участь.
Окрім згаданих уже футболістів, відомими вихідцями з Ільниці є письменник Василь Фенич, поетеса Маргарета Паулик, командир партизанського загону Іван Капітан, що згодом керував Іршавським і Свалявським районами.
Наостанок залишається згадати про найбільшу перспективу села – туристично-рекреаційну. На його території відомий не тільки на Закарпатті Смерековий камінь, який уподобали альпіністи. І звичайно, Зачарована долина – унікальна місцина площею понад 6 тисяч гектарів, яка віднедавна стала заповідником.
Федір Король переконаний, що туризм у селі розвиватиметься. Каже, Ільницю вже відвідував інвестор із Австрії, який має задум збудувати великий туристично-рекреаційний об’єкт із гірськолижною трасою. Щоправда, поки що далі розмов справа не пішла.
Після відвідин Ільниці склалося  враження, що це село не пропаде за будь-яких обставин. Упевнений в цьому і його голова. «Не буде дома роботи – ільничани їздитимуть на заробітки. По всьому світу, якщо буде треба. Наші люди звикли заробляти гроші».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати