Великдень у верховинських селах відсвяткувало чимало киян і жителів інших регіонів України

— А чого ж тут дивуватися, коли попереду вісім вихідних, —зауважила киянка Євгенія Сікорська. — Я із своїм чоловіком Михайлом — це вже другі поспіль великодні свята — проводимо в Пилипці, що у сусідньому Міжгірському районі. Минуло-річ знайомі дали нам адресу пенсіонерів із цього гірського села. Ми зателефонували пані Марії, і вона погодилася нас прийняти. За півсотні гривень у день за одного чоловіка ми прекрасно відпочили. Такої паски я в житті ніколи не їла. А про домашній шовдар та пікницю вже й нічого не кажу. Можливо, що тепер за таке ж задоволення доведеться заплатити дорожче, та це й не дивно, бо нині дорожчає буквально все. Але, повірте, що той відпочинок у домашній обстановці вартує того. Чоловік пані Марії Василь обіцяв здійснити з нами подорож на полонину, і хоча там зараз ще сніг — нам байдуже. Одягнемося тепліше, візьмемо картоплі, сала, бринзи. Пікнік на полонині — це прекрасно. Ну, скажіть, чим не відпочинок! А так сиділи б усі дні в чотирьох стінах і нічого, крім телевізора, не бачили б.
— А ми їдемо у Жденієво, — хвалиться ще одне сімейне подружжя зі столиці. — Я телефонувала туди ще минулого тижня, — каже пані Софія, — та наш господар казав, що вже й зозулі кують у лісі. Плануємо побувати у церкві, відсвяткувати Великдень у колі сім'ї наших приймальників, здійснити подорож у гори. А якщо часом буде дощ, то поїдемо в Мукачево, Ужгород. Кажуть, що у вашому обласному центрі зараз цвітуть са-кури, магнолії. Хочемо побачити на власні очі, помилуватися тими красотами, зняти все на камеру, щоб пам'ять залишилася про відвідини вашого краю.
Поки розмовляю з киянами, поруч дві юнаки та дівчина вмовляють якусь сіль ську бабусю взяти їх на тиждень до себі на квартиру. Та стара, побачивши в руках одного з туристів гітару, не погоджується. Ви, мовляв, і на Великдень не давати мете мені спокійно помолитися. І тількі тоді, коли молодь запевнила бабусю, що гратимуть винятково на природі, старі погодилася взяти відпочивальників. Тим часовий бабусин «готель» без жодних комунальних зручностей з туалетом на дворі обійдеться студентам одного зі столичних вишів у тридцять гривень на добу.
Шукала дешевого пансіону і столична пенсіонерка з рюкзаком за спиною. І також не особливо хвилювали зручності, головне, щоб недорого. Цю гостю взяла до себе якась місцева пані.
Потяг поїхав далі, а численні подорожуючі стали очікувати автобус на Міжгір'я. Невдовзі маршрутка з'явилася, однак забрати всіх охочих їхати в цьому напрямку вона не змогла. Більше двох десятків людей залишилися чекати на наступну.
Не відлякали любителів подорожей під-| вищені цьогоріч ціни у місцевих готелях. Місця в них забронювали ще задовго до свят. Нині вільного місця знайти тут майже неможливо.
Багато киян та жителів інших східних та південних регіонів на великодні свята прописалися в Абранці, Нижніх та Верхніх Воротах, Підполоззі, Гукливому. Більшість з відпочивальників — родичі, близькі та просто знайомі місцевим жителям. Чимало таких, які відвідали цей чудовий край вперше, були вражені місцевими краєвидами, мінеральними джерелами, бурхливими гірськими потічками й пообіцяли навідуватися сюди частіше.
Спостерігаючи за цією метушнею на станції у райцентрі, мені подумалося: от де треба розвивати зелений туризм, будувати готелі, пансіонати, розвивати! інфраструктуру, щоб задовольнити попит відпочивальників, число яких зростає з кожним роком. Тоді з'явиться для місцевих жителів робота і не потрібно буде їм поневірятися по світах у пошуках  заробітку.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати