Світлана Добей: "Працювати зі Словом — найвища насолода"

— Світлано Іванівно, ми зазвичай називаємо себе професійними коректорами. Та правильніше, мабуть, називатися практиками.
— Згодна. Й оцій практиці не видно кінця — адже донині в нашім краї професійних коректорів не готують…
— … Що дивно — за такої кількості періодичних та інших друкованих видань, із яких цілі абзаци можна вміщувати до рубрики “Страшне перо не в гусака”.
— На жаль, ми можемо лише висловити побажання, аби в нашому університеті, може, зокрема й на факультеті журналістики, з’явилося бодай маленьке відділення коректури. Тепер видають багато спеціальної літератури, та все ж ця професія потребує системного навчання. Хоча грамотний філолог за бажання може сам усе освоїти і стати хорошим коректором.
— Саме таким чином склалася й ваша “коректорська біографія”?
— Так. Моєю мрією було вивчати англійську мову, але факультет іноземних мов відкрився в нашому університеті пізніше, і я закінчила його (заочно) тільки 1968-го. А в 1955—1960 роках навчалася на російському відділенні філфаку тодішнього УжДУ.
— Хто з викладачів найбільше вплинув на ваші мовні уподобання?
— Усіх неможливо перерахувати і назвати. З безмежною вдячністю згадую Анну Іванівну Дуденкову, Марію Василівну Черевко, Віктора Івановича Ариповського, котрі прищеплювали нам бажання плекати рідну мову, наслаждаться пушкинской речью, працювати зі Словом, Мовою — зі справжньою насолодою!
— До речі, про віршування. Усім, хто вас знає, відомо: ніхто краще за вас не складе вітального вірша до всякої нагоди. Напевно, перші спроби пера були в юності?
— Найперша була, мабуть, у 8 років. Ми з батьком, тоді військовим, їхали на Закарпаття, і, вперше побачивши обриси гір, украй вражена зеленою красою ( і дотепер переді мною — цей дивовижний пейзаж), я раптом промовила: “Карпаты — горбаты…” В юності ж мала багато захоплень. Приміром, тоді серед молоді були популярні заняття співами. Я навчалась у вокальній студії, де викладала видатна співачка Оксана Олексіївна Левитська. Без наших виступів не обходився жоден студентський вечір.
— Багато ваших однокурсників стали університетськими викладачами. Ви ж пішли у школу…
— Так, мої подруги Світлана Макара, Тамара Юрчук, Маргарита Мазурок, Олена Новічкова тривалий час працювали на філологічному відділенні, дехто й до самої пенсії. А я (може, хтось і не повірить) уже в сьомому класі знала, що буду вчителькою. Бо саме шкільне вчителювання вважала своїм покликанням. Це від сім’ї: мама була вчителькою, сестра. У нашій родині завжди з пієтетом ставилися до цієї професії, взагалі до навчання. Удома був справжній культ книжки.
— Усі ми, хто з вами працював, це відчули. Просто неможливо уявити, щоб книжки на вашому робочому столі були розкидані. Ніякого “творчого безладу” — все складено й систематизовано. І ніхто так, як ви, не вміє “відремонтувати” книжку — просто відчутне задоволення, з яким ви це робите.
— Розтерзана книжка — видовище для мене нестерпне. Чомусь затямила ще зі шкільних років, як благоговійно ставився до книжок Гоголь: кінчик ледь не кожної сторінки обгортав папером, аби довше слугували.
— Ваш чоловік був теж із учительської сім’ї…
— Родина Романа Атанасійовича — справжня вчительська династія: мама, батько, брат і його дружина. І сам він деякий час викладав хімію. А я навчала російської, потім англійської мов.
— Отже, вас просто важко уявити в ситуації, яка часто трапляється тепер, після переведення багатьох шкіл з російської мови навчання на українську. Я неодноразово чула від учителів-“іноземців”, котрі не хочуть розмовляти українською: “Мене рятує мій предмет — я говорю по-англійськи (по-французьки тощо)”. Філолог рятується від мови!
— Це справді зовсім не моя ситуація. Починаючи з 2-го класу, в мене були чудові вчителі, які назавжди прищепили любов до української.
Мушу зізнатися: мені завжди й усюди щастило на надзвичайно талановитих, просто геніальних людей, перед якими, вдаючися до закарпатської говірки, — калап долу. Це вчителі Мукачівської школи № 19, викладачі тодішнього УжДУ, колеги у Золотарівській (тоді восьмирічній) школі та Хустській школі-інтернаті, журналісти й літпрацівники “Закарпатської правди”, “Новин Закарпаття” та “Срібної Землі”.
— З цього приводу згадую слова однієї старої мудрої жінки: “Хорошому чоловіку всягде хорошо”. А щодо професії — гадаю, добрих викладачів замало. Пам’ятаю, ви розповідали, як любили вчити латинські слова — саме те, що більшість вважає звичайним зубрінням. Думаю, головне в тім, що мови — ваша стихія.
— Повторю: праця зі Словом — будь-якої мови — для мене справді насолода. Взагалі переконана, що людина як фахівець відбудеться тоді, коли їй удасться зробити “свою стихію” своєю професією. Тут мені пощастило.
— Але повернімося до того часу, коли ви залишили вчителювання і стали працювати коректором російського дубляжу “Закарпатської правди”.
— Якщо й говорити про певні власні набутки, мушу назвати багаторічного літредактора “Закарпатки” Галину Олександрівну Палінчак, благоговійне ставлення до роботи зі Словом якої було взірцем для всіх — журналістів, коректорів. Парадоксально, але факт: здавалося б, українська газета та її російський дубляж абсолютно однакові. Але часто-густо читачі-краяни зізнавалися, що російський варіант був більш вдалим.
— Я б порадила нашим борцям за двомовність ближче познайомитися з вами. Очі б у них на лоба полізли, коли б дізналися, що ви за національністю — мордвинка. Мордвинка, котра зачитується Сосюрою та Ліною Костенко, котра не одного українця навчила грамотного слововживання…
— З 1991-го, коли я прийшла в “Новини Закарпаття”, а потім у “Срібну Землю”, українська мова стала справді моїм основним фахом. Довелося розбиратися з новим правописом, освоювати купу нововиданої літератури, словом, удосконалюватися. І я робила це охоче.
А от мордовську, зокрема мокша (це мова однієї з двох великих етнічних груп), будучи відірваною від мовного середовища, підзабула. Колись розмовляла з мамою, тепер хіба зрідка із сестрами, і то на побутовому рівні. Літературної, на жаль, не знаю.
— Однак і я встигла трохи навчитися од вас по-мордовськи: знаю звертання до мами-тата, одне прислів’я, одну частівку; також можу вилаяти, похвалити, освідчитись у коханні — необхідний мінімум.
— Мені дуже приємно, що ця мовна ниточка не переривається.
— У коректорів існує своєрідна міра: скільки редакторів газет змінилося за час їхньої роботи. Здається, ви в цьому плані — “рекордсмен”. Отже, скількох редакторів “пережили”?
— Скажу точніше — не “пережила”, а працювала під керуванням. Тринадцять! “Тринадцятеро їх минуло” за час моєї роботи у трьох редакціях. Серед них були й досвідчені акули пера, і зовсім молоді люди, жінки й чоловіки. І всім їм — кожному! — я глибоко вдячна передусім за те, що терпіли мою настирність, а може, й надмірну прискіпливість.
— Продовжу: без якої на терені коректури годі чогось добитися.
— Цю роботу просто не може виконувати той, хто її не любить, — вона копітка і втомлива. Часом доводиться “перелопатити” не один словник чи довідник, аби знайти відповідне правило, слово або термін. Ми між собою завжди жартували: коректор повинен знати все. І тут треба не лінуватися: праця з довідковою літературою — це основа кваліфікації коректора.
— Тож недарма ваші колеги повторюють фразу, яка є найкращою характеристикою: “Зі Світланою Іванівною нам працювалося, як за кам’яною стіною”.
— Від серця дякую їм за такий високий рівень довіри. Зауважу у відповідь: я не тільки вчила, а й училась — у кожного, з ким працювала. Це були гарні роки.
— Знаю, що й нині багато ваших колег прагнуть бачити вас поруч на роботі. Адже вашій енергії позаздрить і молодь.
— З радістю працювала б і далі. Але двоє моїх найдорожчих — онуки Ренатка і Роберт — потребують щоденної турботи. Тепер моє подальше життя — в них.
— От хто буде знавцями мов і граматики! Ваше виховання дасться взнаки, безперечно.
Отже, підіб’ємо підсумки. Наразі ситуація з грамотністю в суспільстві така сама, тобто плачевна. Ось одне з останніх спостережень — оголошення по місцевому телебаченню: “Пропав собака піщаного кольору”. “Перлина”, цілком гідна почесного місця у вашій колекції стилістичних неоковирностей, яку вели впродовж усієї роботи.
Одне слово, тямущі коректори на дорозі не валяються. Як по-вашому, чому: мало грамотних чи мало бажання?
— Вочевидь, і те, і друге. А першопричина, мабуть, усе ж таки — у всезагальному (ба навіть на офіційному рівні) спаді інтересу до всього — до знань, культури, преси, а отже, й до грамотності.
Звичайно, до коректорства, як і до кожної професії, потрібно мати хист. Але чи не найважливіше — постійне, щоденне навчання. Словник, підручник, посібник — ці книжки мають бути настільними для коректора як на роботі, так і вдома. Відповідальніше має ставитися до цього і влада. Не кажучи вже про літературу і пресу, жодна назва, табличка, оголошення — жодне слово не повинно з’являтися друком без коректури. От погляньте по магазинах: рідко де у звертанні до покупців слова “будь ласка” написані правильно, тобто без риски і в комах. Прикладів безліч.
— А тепер даю вам прочитати записане — на коректуру.

До уваги читачів — “перли” з колекції Світлани Іванівни Добей
• Після презентації своєї персони має власний план своєї поведінки.
• Електропровід не має ніякого захисту від навколишньої середи.
• Знайти справжню причину катастрофи на науковому рівні.
• Куля пройшла через груди й у двох місцях провертіла легені.
• Активно включився в громадське і культурне життя згідно свого кругозору.
• Потерпілі з невідомих причин заснули, залишивши без нагляду газову плиту.
• Верховна Рада досі не затвердила програму фінансування зсувів.
• Ми ігноруємо повністю те, що лежить під ногами.
• Ми можемо порадувати відвідувачів натуральною дикою природою, до котрої навіть доїхати важко.
• Уже давно наші поети перейшли на слабо-тонічну систему.
• У побитій Михайловій голові роїлися тривожні думки.
• Скельця окулярів ніби увиразнювали його шляхетну культурність.
• Телебачення цілий рік показувало концерти, фільми, російський секс, рівного якому нема у світі.
• Тепер найкращий відпочинок — спілкування з багаточленними друзями.
• На ґрунт і листяну підстилку вилилося 502 літри нафти. До річки вона не потрапила, отож природі шкоди не завдано.
• І хоч подекуди ранить слух неточна рима чи ненормативний наголос, в цілому вірші авторки служать зразком культури мовлення

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати