— Галино Романівно, ви 26 років попрацювали на одному підприємстві. Що з того періоду згадуєте з приємністю?
— Усе. Тому «Мрія» в мені залишилася назавжди. Тісно спілкуюся зі всіма, хто там працює. Мене тривожать не тільки їхні проблеми, а навіть проблеми їхніх сімей, дітей. Коли в них щось трапляється і звертаються до мене, то чим тільки можу, стараюся допомогти. Так, як підтримали колись мене. Навіть не стільки тим, що 73 відсотки працівників проголосували за Гороховську, обираючи директора з-поміж чотирьох претендентів, як тим, що стали монолітом і опорою мені, копи необхідно було заново все відроджувати. У той найскладніший момент опали хтось із цехових робітників на одній з нарад, де підбивали перші підсумки роботи, написав мені, підкресливши, що то про мене вірш, де були слова: «Пливу не так, як вітер дме, а як вітрила налаштую». Таке розуміння та підтримка людей — неймовірно важливі, а тим паче на крутих поворотах.
— Вітер справді тоді дув у різні сторони в економічному, в політичному плані. Ви мали свій курс?
— І чітко його тримаючись, прийшли до того, що Мукачівська «Мрія» — єдине трикотажне підприємство легкої промисловості України, яке відродилося і отримало визнання на світовому ринку.
— То чому ви так різко змінили сферу діяльності? Хоча в тих умовах, коли починали директорувати, не менше, мабуть, потрібно було дипломатії, ніж тепер...
— Це точно. Немала моя роль у роботі була саме як менеджера. Не як спеціаліста — технологів було достатньо. Грамотних, хороших спеціалістів, які глибинно знали технологію, на фабриці вистачало. Проте це не рятувало, бо для того, щоб знайти замовника, знайти нового партнера, повноцінну роботу для колективу, директор мусив бути ще й сучасним дипломатом у першу чергу.
— Робите наголос на слові «сучасний». У чому тут особливість з вашої точки зору?
— Сьогодні в цій сфері людина має бути не просто дипломатом-клерком, а дипломатом-менеджером. Який «на тепер» знає і проблеми екології, проблеми економіки, і політики. Тобто нинішній дипломат має бути всебічно інформований, ерудований і вміти говорити зі своїм партнером на рівних дипломатичною мовою. Так, щоб співрозмовник — чи то бізнесмен, чи то політик — повірив насамперед у тебе, в людей, які стоять за тобою, в державу, яку ти представляєш. Здобута віра в наш колектив — це й були початки моєї дипломатії вже на попередній роботі.
Щаслива з того, що вдалося привести інвесторів в Україну. Багато зроблено, аби мені повірили. Було по-всякому. Однак на кожному кроці старалася підтримати свого партнера, коли бачила, що людина має бажання з нами працювати, а їй щось заважає. Робила все, щоб ті бар'єри зникли. Тому по праву сьогодні горда з того, що підприємство, де стала директором у не найкращі для нього часи, повернулося на свої позиції, тобто на повне виробництво трикотажу, починаючи з фарбування ниток і закінчуючи пошиттям з витканого тут полотна, і піднялося ще вище — значно розширило географію поставок готових трикотажних виробів. Є проблеми, але найголовніші — вирішені. Постараюся, щоб побільше з різних країн знаходити туди замовників, аби далі могли розвиватися, як намагаюся щось корисне зробити для всієї економіки області.
— А як же власна сім'я? Коли для неї встигаєте щось зробити?
— Відповідь проста: увагу сім'ї приділяю кожною своєю клітинкою і кожну хвилину свого життя навіть на відстані. Це моя велика опора, радість, щастя. Все, чого досягла, є підсумком виховання батьків, навчання в школі, у вузі, а все, чого досягла дорослою людиною, — завдяки моєму чоловікові, з яким ми виховали чудових сина і дочку, а тепер радіємо внучечці. Можу сказати про нього тільки найкращі слова. Василь жертвував своєю кар'єрою заради мене, завжди пропускав мене вперед, старався дати мені дорогу і підтримати на ній. Адже він також закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут, членами профкому якого нас і звела доля. Ми обоє економісти.
— Донедавна поняття «дипломатія» більше якось асоціювалося із політикою держави у міжнародній спільноті. На сьогодні зовнішньополітична сфера державної діяльності значно ширша. Це ускладнило навантаження в дипломатичній службі?
— Для забезпечення зовнішньополітичних інтересів держави, потреб міжнародних відносин взагалі традиційних дипломатичних методів уже не вистачає. Адже невід'ємними складовими зовнішньої політики поступово стали, крім політики, культура, економіка, наука, освіта, екологія. Відповідно, працювати стало складніше, але разом з тим ніколи, мабуть, не було в дипломатії так цікаво. Як я вже казала, сучасний дипломат — це менеджер. Мало того, він ще й організатор, фахівець, який здатний працювати на багатьох напрямах і брати на себе відповідальність. Тобто фахівець нового типу в дипломатії.
— Галино Романівно, а яку ній сприймається жінка?
— Не помічаю, щоб хтось тут у жінці бачив особу, яка чимось відрізняється від чоловіка. Давайте подивимося на сучасний світ і на ділову жінку — немає різниці між нею і чоловіком. Вона — за кермом, вона й керівник, і хороший лікар, і прекрасний вчитель. Це крім того, що мати, господиня, дружина. Мені здається, розумні чоловіки, які поважають себе, в жінці вбачають кращого ділового партнера, ніж в мужчині, бо вона душевніша, відповідальніша.
— Сумніваюся, що сильна стать готова сприйняти комплімент у такому контексті.
— А дарма. У жінки відчуття і розуміння материнства. А це означає, що в першу чергу, як мати ставиться до будь-якого питання чи проблеми, чого б вони не стосувалися, тому з нею набагато легше усі їх вирішувати.
— Тонше відчуває і прогнозує ситуацію?
— Жінка — є жінка. Знаєте як казав про це явище один високопосадовець? «А ви не дивуйтеся — у жінок жіноча логіка». Якраз не всі розуміють, що жінці завжди в житті все дається важче, ніж чоловікові. По-моєму, жіноча логіка, це коли людина передчуває, відчуває інтуїтивно, будь-яку ситуацію може продивитися наперед. Глибше, тонше «побачити», тепліше і добріше — як мати. Мало того, кристалізоване в думку, це відчуття матеріалізується випереджаючою конкретною дією, або спрямованим на неї висновком. Тому поєднання жіночої логіки і холодного чоловічого розрахунку вважаю найсильнішим тандемом у вирішенні будь-якого питання.
— Чи побільшало їх у вас з приходом до наших державних кордонів Шенгенської зони і в зв'язку з цим у чому полягає ваша робота як представника Міністерства закордонних справ України в Ужгороді?
— Звичайно, роботи додалося. З початку року значно побільшало людей на прийом з особистих питань. Було, наприклад, що одразу звернулися 40 чоловік, які працювали в Угорщині, а, приїхавши додому на Різдвяні свята, назад уже не могли перетнути кордон. Але в нас добре налагоджена співпраця з Угорським консульством в Ужгороді, отже, питання позитивно вирішилося за досить короткий час.
А загалом, якщо про Шенген, то досить боляче чути на Закарпатті, яке межує з чотирма державами, що перед нами стала ледь не нова Берлінська стіна. Настільки певною мірою важко стало людям потрапити за кордон в Європу. Бо не завжди знають чітко, які потрібно здати документи для отримання візи, не завжди, можливо, вважають, що їм справедливо відмовили у її відкритті. Тому моя основна робота сьогодні в тому, щоб з дипломатами, консульствами представлених в нашій області країн стерти якнайбільше бар'єрів, які з'явилися в нових умовах. У цьому зв'язок не тільки з дипломатичними консульствами на Закарпатті, а також з діючими у Львівській, Чернівецькій областях. Ми тісно співпрацюємо між собою, а також з дипломатичними установами МЗС України за кордоном, постараюся зробити все можливе, аби принести якомога більше користі закарпатцям і на цій своїй посаді.
— Не почнеться паломництво?.. Наприклад, з візових чи інших питань у цьому аспекті.
— Ми не можемо стати бюро чи центром з вирішення таких проблем. Але жодне звернення до нас не проходить повз увагу. Ми їх групуємо і якщо проглядається система, то ставимо до відома наше міністерство в Києві, наскільки це серйозно. Бо українців ображати не має права ніхто.
— Є конкретна причина, чому на цьому наголошуєте?
— Не хотіла б наводити негативні приклади, але вони є. Знаєте, мене дивує, коли люди дякують лише за те, що їх вислухали, а не виставили за двері, пояснили куди йти, які документи подати. У консульствах деяких держав, куди звертаються за візами, як нам тут розповідають, їх принижують, мовляв, ви, українці третій сорт. Хоча це не в нашій області, але я такого не потерплю в жодному випадку, коли до нас звернуться. Коли правда на стороні громадян України, наших жителів, то зроблю все для того, щоб добитися правди і довести питання до чесного логічного завершення.
— Якщо проблема виникла за кордоном, також можете добиватися встановлення справедливості?
— Обов'язково. Якщо це держави, де є наші посли, консули, то негайно звертаюся до них і разом вирішуємо питання, що стосуються наших ^громадян. Ми є самодостатня нація, ми є дуже добрий, роботящий і порядний народ в Європі, який мають поважати, підтримувати і рахуватися з ним.