У цьому селі на Закарпатті радше садять лозу, як картоплю...

Є багато версій про ізянське ремесло. Одна з легенд про те, що спочатку вправні майстри лозоплетіння жили у Великій Копані. Вони навіть встигли поїхати на заробітки в Америку і нажити там великих статків. Кажуть, прикрашали там витворами з лози президентські каюти, будинки найбільших владоможців.

Але за радянської влади у Великій Копані на лозоплетіння почали покладати все менше надій. А ізянський голова колгоспу запросив майстрів до себе.

А от із заробленим в Америці багатством нашадки потім мали багато клопоту. Бо діди приховали гроші за комином. А діти якось виявили криївку і почали грати в карти з невідомими для них «картинками». Цим зацікавилася служба безпеки...

А от якщо спитати ізян, як завелося в їхньому селі це ремесло, вони скажуть, що ним тут займаються споконвіку.

— Удколи лем сись світ! Щи й Христос, коли рибу й хліб ділив, межи кошарками ходив, — каже Василина Петрівна Мачка.

Як би там не було, але в Ізі радше садять лозу, як картоплю. Так само обкопують два рази на рік. Ця лоза так і називається - саже-ниця. Росте вона неподалік — у Кіреші.

Землю колишнього колгоспу ім.Мічуріна роздали людям — «по шорам». Щоправда, рослину вражає «мушка». Мабуть тому, що раніше тут випасали овець. Дехто, щоб позбутися цього клопоту, підсипає між рядами тирсу. Зате знаєте які крумплі потому маєме! —хваляться ті, хто все ж наважився вирощувати картоплю.

Але поки справа дійде до кошика чи виплетеного стільчика, тут треба рук і рук.

Зрубану влітку лозу хоч не треба варити. А от осінню виварюють усім селом у трьох величезних казанах. В одному - 100 снопів, в іншому - 70, у найменшому - 50. Чим довше лоза стоятиме, тим темніший матиме відтінок.

Якщо сировини не вистачає, її купують - по 10 гривень за кілограм.

Удворі родини Цяпицьта ще в кількох є власний казан у дворі. Раніше це був бак для бензину.

30—50 снопів варять тут навіть взимку, розкладаючи внизу вогнище із дров. Варять від осені до Великодня. А потім уже підростає нова лоза.

Після казана лозу облуплюють, розрізують на три-чотири частини на верстаті, який називають дяловом. Ні, це не той дя-лів, на якому шаткують капусту. З-під верстата виходять тоненькі прутики, вони покірніші, легше гнуться.

На зиму заготовляють по кілька тонн лози, аби була робота. А її вистачає на всіх. Діти крутять «ліхтарики», вази... Дорослі роблять чи не все хатнє начиння - полиці, комоди, ліжка, шафи, оправи для дзеркал, всілякі качечки, гармати, капелюхи...

Власне, в ізян два найгарячіші періоди - великодній і влітку - курортний.

Селяни пишаються своїм ремеслом. Це як стара каструля: і з нею важко, але й з хати не викинеш. Щоправда, саме через ці заробітки люди і тримаються села.

— Ми із своїми кошарками, як цигани, що тепші продають, - кажуть. - Цілими днями мусиме в тому сміттьови сидіти.

Жителька Василина Петрівна пригадує, що кілька десятків років тому машину наймали десь на Івано-Франківщині й привозили звідти білу лозу. Там її й лущили місяць-півтора. 90 снопів кинуть на вантажівку — і додому. Лушпиння з листям місцеві селяни згодовували козам.

— Айбо на вто треба силу! -каже жінка. - Так не мож - робити на луфт! Кіби лем в мене з хижі пішло.

Ізяни рознесли, як насіння, своє вміння по довколишніх селах - хтось женився на бік, хтось вийшов заміж.

Збувають свій товар хто як може - везуть в Ужгород, Київ, по закордонах. А дехто продає оптом. Вантажівку чи маршрутку, напхану кошарками, тут побачите навіть у будні.

Але розмовами людей надто не турбуємо. Розуміємо: кому - свято, кому - робота. Та й самі вони кажуть:

— Туй ідуть сятки. Лозу мусай облупити, бо висхне, авать зогниє...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати