Углянський монастир: Світ закривав його та не закрив

У ці дні Україна святкує 1020 річчя Хрещення Київської Русі, в честь чого відбудеться чимало урочистих подій. А між тим у Тячівському районі, в селі Угля розташований християнський монастир, який, можливо, з’явився на 80 років раніше, аніж Володимир похрестив Русь. Принаймні про це повідомляє вказівник по дорозі до монастиря, який також повідомляє, що заклали його учні Кирила та Мефодія. Документальних свідчень цьому, звісно, немає, проте навіть якщо відштовхуватися від офіційних доказів, то виходить, що історія його давня, насичена подіями і трагічна.   
«За переказами Углянський, або, як його ще називають, Заневський монастир засновано ченцями в XI-XII століттях, – розповідає дослідник його історії диякон Олександр Мотич, який готує до друку книжку, присвячену скиту. – Якщо ж брати офіційні згадки про монастир, то вперше він згадується в 1262 році. В Іпатіївському літописі говориться, що князь галицький Юрій Львович ішов у монастир «Полоніна» і прийняв хрещення від ченця Григорія».
За словами Олександра Мотича, є два табори дослідників: ті, які погоджується з версією, що це сталося саме в углянському монастирі і ті, що не погоджуються. Одні кажуть, що монастир «полоніна» знаходився на території сучасної Тернопільщини, інші – що на Хмельниччині, треті – на Іванофранківщині. Але переважна більшість все ж таки схиляються до думки, мова йде про гору Менчул у Тячівському районі. Взагалі Менчул – це хребет, на одній з вершин якого і є Углянський монастир.
Цікава пам’ятка про монастир збереглася з XIV століття. Це бронзова печатка діаметром 44 мм ручної роботи, де є напис: Печать монастиря Угольського Воскресіння Христового. Це реальне свідчення того, що монастир існував у той період.
Примітним фактом у біографії монастиря став 1552 рік, коли в углянському монастирі побували посли московського царя Івана Грозного. Цей факт задокументований в роботі «Записки русских путешественников», в якому зокрема повідомляється, що монастир нараховував 330 монахів, а економічною основою його було вівчарство.
XVII-XVIII століття – це епоха Ужгородської унії. Влада на Мароморощині була реформаторською і монастир потрапив на 60-70 років під владу ордену василіан. Потім виникає вакуум у зв’язку з тим, що У 1788 році імператор Австрійський Франц Йосип II видав указ, згідно з яким під закриття потрапило багато монастирів, зокрема й Углянський.
Черговий ренесанс углянського монастиря відбувся в 1925 році. Як пише диякон Олександр у своїй статті «Відродження Углянського монастиря в 30-х роках XX століття», тоді на території Углянського скита була заснована часовня, яка була основою скита. Заснував часовню житель села Угля – Феодор Бо́гдан, а закінчив її будівництво ієромонах Вікентій (Орос), який у 1933 був направлений до Углянського скита з благословіння єпископа Мукачівсько-Пряшівського Дамаскіна (Грданички).
Саме завдяки старанням і натхненню ієромонаха Вікентія у 1948 році на місці попередньої каплиці був побудований дерев’яний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці, який зберігався аж до 90-х років XX ст. До речі, в цей період, в 1941 року, монастир, який завжди був чоловічим, став жіночим. Пов’язано це було з війною і малою кількістю ченців.
На жаль, і цього разу проіснував він недовго. В 1959 року, його вчергове закрили, цього разу Радянська влада, аж до 1990 року. На території монастирі розміщалася автошкола.
І лише коли до влади прийшов Михайло Горбачов і розпочалася Перебудова, віряни зуміли домогтися його чергового відновлення. Цей період добре пам’ятає нинішня настоятелька матушка Катерина, яка прийшла в углянський монастир якраз в 1941 році. Вона згадує, що тоді черницям просто не було куди подітися, адже не закрили всього два монастирі на все Закарпаття – Мукачівський та Чумалівський. Вони приймали монахинь, які раптом, волею атеїстичної влади, опинилися без даху над головою, однак всіх прийняти були неспроможні, тому жінки були змушені шукати притулку у людей, що не забули віру в Бога, працювати в колгоспах, щоб якось прожити.
Проте, витримали і цей удар. Як раніше Австро-Угорщина, глава якої насмілився закрити монастир, так пізніше й СРСР, зникли з карти світу, а Угля й понині має місце, де може помолитися Богові. Звісно, нині йому далеко до величі минулих століть. На території монастиря не залишилося жодної старої будівлі – новий храм відбудований у 90-х на фундаменті попередньої дерев’яної церкви, а монахинь та послушниць у ньому всього заледве за два десятки, однак не це основне. Найголовніше, що древній монастир в Углі як той міфічний птах фенікс відроджувався з попелу щоразу, коли вже здавалося, що з цього святого місця залишаться лише згадки.
«Звертаючись черговий раз до історії Углянського монастиря, дивуєшся тому духу, вірі й стійкості, з якими жили монахині у дуже важкі часи відродження обителі. Для нас, хто живе у третьому тисячолітті, подвиг монахинь цього монастиря повинен бути взірцем та прикладом для наслідування. 
Сподіваємося і віримо, що з Божою допомогою нові пошуки в майбутньому принесуть нам багато корисного і нового в історії цього монастиря», – підсумовує диякон Олександр Мотич.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати