"Майдан... Хто, якщо не я ?!". Історія ужгородця Вануша Гаспаряна

Далі історія Вануша Гаспаряна, датована 25 лютого 2014 року, – з книги Валентини Розуменко  «Майдан... Хто, якщо не я ?!»

Цього поважного чоловіка медсестра повернула з того світу, – витягла з-під убитих людей біля входу до Верховної Ради України, з боку Маріїнського парку. Він опинився серед мітингувальників під час мирного протистояння . Я спілкувалася з цим героїчнім чоловіком, щойно (25.02.14 – ред.) він після нетривалої реабілітації повернувся на Майдан.

– Пане Вануш, вибачте, але Вас просто-таки понівечили біля Маріїнського парку. Як так сталося?

– Вісімнадцятого лютого, з ранку, як і всі мирні демонстранти, ми пішли до Верховної Ради і зупинилися біля Маріїнського парку. Нові зіткнення між сторонами спалахнули через рішення Верховної Ради... Бійці внутрішніх військ і «беркутівці» почали стріляти по демонстрантах ґумовими кулями. Пішли чутки, що в урядовий квартал підтягнулися нові підрозділи «Беркута», з'явилися БТР-и і два водомети.

Стрілянина і атаки трішки стихли, але ситуація була досить неспокійна. Умовне перемир'я тривало години дві.

Наших хлопців від «Беркута» відділяло близько п'ятдесяти метрів. У мене був прапор. Розмахуючи ним, ходив по нейтральній території і зі мною – ще один хлопець. Хтось почав кричати «Атака!» Все сталося дуже швидко: ми прорвали оточення співробітників внутрішніх військ, «Беркут» з кийками взяв в кільце тих, хто там був, всіх погнали в бік Маріїнського парку. Почалася паніка – одні бігли, інші перебували в оточенні силовиків, отримуючи від них удари кийками, не розуміючи, що відбувається. Між нами і силовиками почався серйозний рукопашний бій – мене били, і я їх бив.

«МЕНЕ КИНУЛИ ТУДИ Ж, А ПОВЕРХ – ТІЛА "НОВИХ ПРИБУЛИХ". ТАК Я ОПИНИВСЯ ВНИЗУ»

– Це ж не війна. Міліція застосувала сльозогінний газ і шумові гранати. Усюди сум'яття: людські крики, шумові гранати, вибухи, стрілянина.

Біля моїх ніг вибухнула потужна граната. Мене відкинуло вбік. Не знаю як, але, коли я летів, опинився серед силовиків.

Вони мене побачили і почали бити... чим попало: кийками, «стволами» ... Всю свою злість і ненависть залишали на моєму тілі. Напевно, я втрачав свідомість. Тому, що отямився, зрозумів – мене тягнуть. Вони, напевно, відразу побачили, що отямився, і ще додали, щоб мало не здалося...

Видовище не для людей зі слабкими нервами: дуже багато крові, побитих, поранених, убитих наших, мітингувальників, людей. Когось продовжували бити... як звірі... Силовики налітали на нову жертву і били до крові, до останнього подиху.

– Приблизно, яка кількість мирних демонстрантів потрапила в полон?

– Багато. Десь близько сорока. «Беркутівців» і «тітушок» теж було дуже багато. Я знову «потрапив під роздачу». Мене били, куди довелося: голова, ноги, спина – потрапляло з усіх боків. Але коли мені вибили зуби, я втратив свідомість.

- Це жах! Скільки зубів?

– П'ятнадцять. Бачите, навіть з корінням. У мене залишився тільки один тепер. Я втратив свідомість і нічого більше не пам'ятаю. Отямився в чужій квартирі. Від друзів вже почув, як мене врятували. Їм розповіла медсестра, яка мене витягла з того світу... Я дуже вдячний їй і дуже хочу знайти ту сестричку, та поки не знаю як.

За її словами, біля дверей, при вході до Верховної Ради, лежало дуже багато тіл людей, убитих на Грушевського. Їх зносили і кидали на сходинки – один на одного. Мене кинули туди ж, а поверх – тіла «новоприбулих». Так я опинився внизу.

Потім, напевно, лікарів викликали, або ті самі приїхали. Коли оглядали, можливо, проходили повз наших тіл, медсестра побачила, що мої ноги ще сіпалися. Мабуть, судоми. Вирішили витягнути з-під купи тіл ... і побачили, що я ще дихаю. Почала кричати: «Живий! Носилки!» Віднесли в кінець парку, в бік метро «Арсенальна», де стояли машини «швидкої допомоги», і відразу ж відправили до лікарні. Але я нічого не пам'ятаю.

– Документи були при Вас?

– Коли мене били – забрали все: документи, золотий ланцюжок, хороший годинник, паспорт і все, що було в кишенях. Мабуть, перевіряли, тому що відразу ж, як привезли в лікарню, з'явився «Беркут» і міліція. Я там був не один – багато хворих, поранених. Мене перев'язали, надали першу допомогу. А вночі мене вивезли з лікарні волонтери.

Все це мені розповіли через два дні, як я прийшов до тями. Жінка – киянка, у якої я жив, – дивилася за мною, як за дитиною: приводила лікарів, робила перев'язки, годувала. Всі допомагали як могли. Я їм дуже вдячний.

– А коли Ви були при свідомості, то не бачили, куди потім переносили тіла вбитих?

– Те, що пам'ятаю, – багато КамАЗів стояло. Багато транспорту – навіщо, не розумію. Багато крові ... силовики і «тітушки» бігали всюди, навіть по людських тілах. Мені дуже неприємно це все згадувати. Когось добивали. Тіла стягували на купу. Поранені лежали... А куди їх поділи? Чув, що вантажили на машини і вивозили. Але сам не бачив – втратив свідомість. Думаю, і мене таке чекало, якби не та медсестра...

– Судмедексперт знімав побої?

– Звісно. У мене 18 швів на голові ...

– Скільки? ...

– Вісімнадцять! Переломи ребер – руки, ноги побили. Коли був вибух (гранати), вся спина була висічена уламками

– То Ваш ангел-охоронець врятував ... Ви тут відколи?

– На Майдані з грудня, іноді їздив додому і повертався назад. За національністю вірменин. Приїхав в Україну, одружився, і з того часу живу на цій землі. Ось уже сорок два роки в Ужгороді. Я ж теж українець. Їм той хліб, що тут вирощуємо. П'ю ту воду, яка тут тече. Мені дуже не подобається вся та несправедливість, яку ми терпіли в нашій країні.

Олігархи жили за наш рахунок. Як я можу бути байдужим до всього, що тут діється?

– Чому ж Ви, такий хворий, знову на Майдані? Вам же навіть розмовляти важко.

– Я ще можу ходити. А ось лікарні забиті. Там поранені лежать і в палатах, і в коридорах. Не можу їхати додому – далеко, хоча все болить. Мене ночувати забирають на квартиру, і то я не можу в машині навіть толком сидіти. Як я можу поїхати до себе додому? А тут, на Майдані, друзі. Мені легше між ними бути. Все ж я живий. А ті хлопці... Вічна їм пам'ять...

Теги: Гаспарян, Майдан, Революція Гідності, Беркут

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати