"Ми живемо в Закутині, де починається Уж і ростуть ...гарбудзи"

Село зустрічає спокійною добротністю цегляних будинків. Колись воно вміло себе прогодувати без особливих тривог. Поряд у Волосянці завод, у Жо-рнаві — лісокомбінат, а ще пів-села — залізничники чи лісівники. Сьогодні — тільки два останні пункти. Та ще гриби, ягоди, але не поряд, а десь біля Кострина. Люди мають по зви-шках і по 50 соток землі, і більше. Але тільки на сіно. У цих горах виросте не будь-що, лишень квасоля, гарбудзи — так ужоцькі селяни називають картоплю. А гори тут справді знамениті — Магора, Плішка, а ще Бігарьо-ва, Буківцьова, Мочанівська, Жолобина.
У 70-ті роки в Ужку було майже тисяча жителів. Зараз — 780. Практично стільки ж, скільки і до 45-го року, коли на весь Ужок мали тільки трьох вчителів. Уже розформували садочок — мало дітей.
— Коли я вчилася, першокласників було 50, зараз 9, — розповідає головний бухгалтер сільради Марія Лешко.
Клуб розвалився. Тому коли звели нову школу, старе приміщення віддали під клуб. Були тут всілякі гуртки, в тім числі драматичний, хор. Зараз мають на-
родні ансамблі. Своїми силами перекрили дах.
Кожен двір намагається запастися на зиму дровами. Одна з господинь Анна Федорівна каже, що її син у Канаді, то в неї йде 10 «кубиків» на рік. «А в кого чиляди много, то й двадцять»,
— пояснює. Один метр коштує 100 гривень. Немало, як на нинішні статки напівбезробітного села.
Анна Федорівна запрошує до кухні. До неї якраз прийшов майстер Іван Петрунь, кладе грубку. Згодом побачимо, що піч,
оздоблена плиткою, — прикмета чи не кожної хати. А ще всередині бак з водою, ґаздині постійно мають гарячу воду. Жінки тут випікають і хліб. У закуті є лежанка, де можна вигріти хворі кістки. А от старенькі «Перемоги» люди викидають.
— Ля, туй і самогонку мож варити, скорше буде киснути, — сміється майстер. Без ужоцького «ля» тут не обходиться жодна розмова.
У Михайлівській церкві дзвонарем зараз Василь Цар. Розказує, що на службу дзвонить у три дзвони, один з яких старший від самої церкви. За померлими один довгий подзвін. Знався на цьому і його тесть, який при церкві служив десятиліттями. Тридцять років дякує тут Олена Юріївна Герич.
У селі є маленька кузня. Але це так, коня підкувати, якийсь домашній реманент полагодити.
В Ужку багато старожилів-колгоспників. Настя Михайлівна Кузович, якій за 80, зараз хворіє:
— У калгозі ни копійки не давали. Два тижні, як ся дітина вродила. Я її сповила і взяла з собою шори в калгозі копати, — жінка відкладає на ліжко давню куделю.
Ще давніші часи згадує 86-рі-чна Олена Юріївна Яцола — про те, як ходили в юності «на мадяри», де можна було заробити ЗО пенгув. За 9 купила плахту на ліжко, пояснює.
Анна Михайлівна Далекорей розказує про давні купелі. Жінки носили продавати панам на-
мисто — дробинки, яке й зараз у селі не рідкість.
Анна Михайлівна, жвава, маленька, знає безліч коломийок. Любить складати і свої:
— Хвалився мій милий,
що він в інституті. А він возить мусор
на Львівськім маршруті.
—  Мала м 14 дітей. Була м голова калгозу, — хитро дивиться на нас. — Дали ми телефон — з трактористами треба говорити. Айбо то лиш на сцені.
Каже, що раз таку гумореску читала в клубі. Тому на полі завжди з нею фіглювали, аби записала трудодні. Часто кореспонденти кличуть її в сільську раду. Питають про співанки, про дробинки. Всі ті розповіді тривають до вечора. А вдома треба худобу годувати.
її чоловік рано залишився сиротою. Дали дітвака до родичів. Раз, коли малий щось читав, вуйко плюнув у книжку: «Ачий попом будеш?»
—  У 17 років його женили. Родичі заявили, що воліють ко-вбицю обходити в хижі, як його. Він собі хижу вчинив межи путями, межи водами. Не везло му, всі хворіли. Відтам хижу перевіз на другий берег. Жона му вмерла. Він ся лишив з трьома дітьми. Моя дівочка мала 5 років. Я 4 свальби зробила, — Анна Михайлівна любить і вміє розказати власні життєві історії.
Виходимо від Анни Михайлівни. Біля дороги зупинка зі слідами давньої краси. Такі мозаїки створювали закарпатські художники. Стіни дивом вціліли, а наверху пораються люди. Кажуть, ця ділянка вже продана.
—  Ми живемо в закутині, — кажуть селяни, яким вже не терпиться ярювати.
Але в Ужку сніг. Дуже гарно і тихо. Весна поки відкладається.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати