Колишній строковик із Мукачева нині навіть допомагає коштами батькам

У роті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
військовослужбовців служби за контрактом рядового складу навчального танкового полку, якою керує старший лейтенант Віктор Петров, зазвичай, налічується близько 76 різноманітних військових спеціальностей - снайперів, операторів полігонного обладнання, механіків-водіїв танка Т-64, навідників-операторів, командирів танків та головних сержантів взводів. Тут проходять навчання військовослужбовці з різних куточків України. 
19-річний молодший сержант В'ячеслав Бизов прибув до Десни з 17-ї окремої танкової бригади, що дислокується в Кривому Розі. Він єдиний у підрозділі, хто проходить підготовку за спеціальністю командир танка. Але Славко вже не новачок у цій справі, адже строкову службу він проходив саме в Десні у підрозділі, який спеціалізується саме на підготовці командирів танків. 
 - За місяць до звільнення зі строкової я наважився підписати контракт, - згадує В'ячеслав. - Захотілося пізнати більше в цій сфері. І хоча в навчальному центрі для мене все знайоме, і служба, дякуючи цьому, дається легше, все одно тепер процес навчання я сприймаю дещо по-іншому. Адже рік строкової служби - це було, так би мовити, своєрідне "відбування номеру", а зараз я ставлюся до цього серйозніше. Адже всім відомо, що знання за плечима
не носити, та й буде чим пишатися перед товаришами після повернення в частину. Тому я цілком задоволений, аби лише підвищили грошове забезпечення.
Адже в Кривому Розі мені за гуртожиток доводиться сплачувати 300 гривень, а це майже третина моєї зарплати.
 Помічаю серед військовослужбовців роти чоловіка, який на вигляд здається значно старшим за своїх товаришів і навіть офіцерів роти. Тут усі жартома, але не без поваги, кличуть його "дєдом". І небезпідставно. Рядовому Олегу Сачуку 34 роки. Коли Олег проходив у місті Мукачеве, що на Закарпатті, строкову службу, більшість його товаришів по нинішньому навчанню тоді лише вчилися розмовляти і робити перші кроки. На контрактну службу Олег Володимирович потрапив два роки тому і не ремствує на своє нинішнє становище.
- Колись, працюючи в охороні, - розповідає він, - я отримував шістсот
гривень, і цього мені вистачало, аби заплатити за квартиру, а на прожиття лишалися копійки. Зовсім інша ситуація зараз, коли я отримую на посаді навідника-оператора танка Т-64 свої законні тисячу п'ятдесят гривень, до того ж забезпечений безоплатним проживанням у гуртожитку. Нинішній матеріальний стан дає змогу більш-менш скромно жити, ще й допомагати батькам. На спецкурси до навчального центру мене відкомандирували з 30-ї окремої механізованої бригади, що в Новограді-Волинському. І вже за місяць я багато чого для себе взяв нового, цікавого і корисного. Практика з теорією крокують поруч. І це дуже важливо, що заняття проходять так динамічно - триденні виїзди на полігон, водіння на танкодромі. Колектив наш згуртований, незважаючи на різний вік контрактників. 
 Для рядового військової служби за контрактом Олексія Онищенка його нинішня посада - механіка-водія танка Т-64 - нова і маловідома. Адже строкову службу він проходив морським піхотинцем у Севастополі. Звільнившись зі строкової, Олексій через півроку таки вирішив повернутися у військо. Розпочав службу за контрактом також у піхоті, але згодом потрапив до 17-ї окремої танкової бригади у рідному Кривому Розі.
 - От тоді я зіткнувся з першими проблемами, пов'язаними з невідомою для мене спеціалізацією танкових військ, - ділиться спогадами Олексій. - Вирішив поїхати в єдиний на Україні навчальний центр Сухопутних військ.
 У Десні Олексій навчається за спеціальністю механік-водій танка Т-64. До навчання ставиться серйозно, оскільки в свої 20 років він забезпечує дружину та маленьку донечку. Заробляти на життя твердо вирішив для себе за допомогою військової справи, тому як до виконання службових обов'язків у себе в частині, так і до навчання в Десні Олексій ставиться з повною відповідальністю. Отримує 954 грн, намагаючись справлятися зі своїми обов'язками годувальника сім'ї, турботливого батька та люблячого чоловіка. Не останню роль у цьому відіграє те, що служить Олексій Онищенко в рідному місті, де в нього є власне житло, що значною мірою полегшує соціально-побутові проблеми.
 - Своїм навчанням тут цілком задоволений, - каже Олексій. - Окрім того, приємно вражає ставлення офіцерів до своїх підлеглих. До командирів ми можемо звернутися зі своїми проблемами в будь-який час. Вони завжди вислухають, дадуть пораду, допоможуть.
 - Це мій перший досвід роботи з військовослужбовцями служби за контрактом, - розповідає заступник командира роти з гуманітарних питань капітан Дмитро Бублик. - До цього я працював із солдатами строкової служби в навчальній роті підготовки операторів. Не можна сказати однозначно, де краще чи легше. З одного боку, серед контрактників значно менше трапляється порушень військової
дисципліни, наприклад, як самовільне залишення військової частини, адже люди свідомо обрали військо. Але, з іншого боку, виникають певні проблеми в командуванні особовим складом роти. Значна кількість контрактників прибула до навчального центру уже з власним досвідом керівництва підлеглими. А тут всіх поставлено в стрій. Хоча ці нюанси командування роти сьогодні намагається
владнати.   
За словами командування підрозділу і частини, нинішній набір контрактників на дві голови вищий у професійному відношенні за попередні. З кожним набором у військовослужбовців зростає рівень відповідальності, ставлення до навчання та служби. І це також - певні результати, що подають надії на успішне майбутнє контрактної армії.  

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати