Віктор Погорєлов: "Не халабуди, а перспективні туроб’єкти пропонує будувати обласна влада"

Віктор Погорєлов

-- Вікторе Володимировичу, навіть для журналістів, “хліб” яких інформація, часто є несподіванкою поява нових туристичних об’єктів. Скажімо, в Ужгороді стояли риштування на початку вул. Кошицької, а коли їх зняли, виявилось, маємо чудовий 4-зірковий вишуканий готель “Дует”. Як “вписуються” нові туроб’єкти у, так би мовити, “загальну карту” нашої області?

-- Нині справді багато бажаючих вкладати гроші в туристично-рекреаційні об’єкти на Закарпатті. Скажімо, лише протягом останніх двох років у Великоберезнянському районі було заплановано 11 таких об’єктів, у Воловецькому 20. На Іршавщині, на жаль, лише 1, зате на Міжгірщині -- 32. Близько половини з них уже в стадії завершення, а інвестицій, навіть за приблизними підрахунками, протягом останніх двох років вкладено в цю сферу близько 60 млн. грн.

Але, наприклад, маємо, на жаль, випадки, коли там, де доцільно було б розташувати туроб’єкт, підйомник, нині стоїть кілька халабуд, так званих дач, які недавно дозволили збудувати, або місцева влада “терміново” виділила землю для городництва. Тому вкрай необхідне планомірне розміщення туристичних закладів і бажано не лише у нашій області, а й загалом у Карпатах. Потрібен генеральний план розвитку територій – де є перспектива для створення курортів, де для розміщення промислового потенціалу тощо.

При обласній адміністрації уже більше двох років працює спеціальна комісія, яка розглядає, де, які об’єкти планується розмістити. Дано “добро” більш ніж на 400 різних закладів.

— До речі, а розміщення аквапарку в Ужгороді погоджували з цією комісією?

-- Ні. Зрештою, розгляд на цій комісії – не догма, органи місцевого самоврядування можуть приймати такі рішення і самостійно. Однак щодо аквапарку, то навіть погодження на його розміщення, дозволи різних служб не збирали. Крім того, такий об’єкт, як спорудження на території паркової зони, мав би пройти громадське обговорення. Проте думку людей, як уже звично для нинішньої міської влади Ужгорода, не запитали.

На мій погляд, це лише популістське рішення, така собі містечкова самодіяльність. Говорити легше, ніж елементарно навести лад у тому ж Боздоському парку. Неймовірно – туди ще й звезли сміття. Причому у місця, що є нішами для паводкової води, туди, де зроблено шлюз. На жаль, нинішнє керівництво міста не брало участі у ліквідації паводків і не знає, якою важливою для Ужгорода є можливість додаткового скидання надлишку води.

Та й про що йдеться -- аквапарк чи кілька басейнів? Адже повинно бути й економічне обґрунтування, бо який інвестор вкладатиме гроші, щоб вони не окупилися? Для серйозного аквапарку потрібно, аби щодня його відвідували 800-1000 людей за ціною квитка, принаймні 10 євро. За нинішніх реалій в Ужгороді такий об’єкт зможе себе окупити років за 30, якщо взагалі не буде збитковим, бо величезні кошти треба на його щоденне утримання.

-- Повернемося до туризму в області загалом. Нині, здається, проблема вже не так зі спорудженням самих об’єктів, як із забезпеченням інфраструктури для них. Зокрема, важлива складова – транспортне забезпечення. Які перспективи із дорогами і сервісом, адже це пов’язано й ще з однією з перспектив області – бути транспортним коридором на Захід?

-- До речі, комісія, про яку згадано, розглянула і питання розміщення більше 150 автозаправок — нафтопродуктів та газових. Вкладення у цю сферу — близько 100 мільйонів доларів, половина проектів уже реалізовано і саме в цю сферу обслуговування вкладено близько 90 млн. дол. інвестицій. Це сучасні об’єкти з невеликим супутнім сервісом, який, у тому числі, забезпечує відпочинок для подорожуючих. На тлі нинішнього автомобільного буму і зростання цін на бензин, наявність великого вибору АЗС створює здорову конкуренцію, дає можливість споживачеві вибирати якісне пальне.

Інша складова – дороги. Як бачимо, лише цими днями маємо по три автоаварії щодоби з участю каміонів. Це ще раз свідчить про необхідність реконструкції транспортних артерій.

Наприкінці квітня українська урядова делегація поїде на переговори в Угорщину з питань будівництва автобану в рамках 5 крітського коридору. Ще один автобан пройде з території Словаччини.

Нещодавно проведена реконструкція транспортного мосту через Тису, який з’єднує нас із Угорщиною поблизу Чопа. Його дещо розширили, додали консолі для вантажівок, але якщо експлуатувати для такої ж кількості великовагових авто -- за 2-3 роки він знову буде аварійним. Тому вже розглядається питання про будівництво ще одного моста, який буде близько 250 м завдовжки (нинішній має 195 м), європейської ширини і проїзд по ньому буде платний.

-- Вкрай потрібен також ще один міст для транспортної розв’язки в обласному центрі. Але влада оголошувала про спорудження ще одного пішохідного, «венеціанського», приблизно від стоматологічної поліклініки до облмуздрамтеатру. Чи вирішить це проблеми руху Ужгородом?

-- Наскільки про наміри мерії повідомляли ЗМІ, то це буде хіба торговий міст – з численними кіосками. Хіба у місті мало торгової площі? Гостро стоїть проблема реконструкції існуючого транспортного моста. Хоча б за рахунок встановлення, як у Чопі, додаткових консолей. Команда, яка працювала за мого керівництва містом, підготувала план зведення ще одного моста за 12 метрів вгору по річці від нинішнього транспортного, що виходить на пл. Б. Хмельницького. І навіть після здачі Боздоського мосту спеціально виділили майданчик для будівельників, щоб вони залишили там обладнання і майбутня влада якомога швидше могла почати проектування і зведення ще одного мосту.

Проте нинішній мер віддав землю на площі Хмельницького для спорудження розважального центру. І це, на жаль, виключає можливість тут транспортної розв’язки для всього Ужгорода…

— Ще одна проблема, і Ужгорода, і всієї області, у тому числі й її туристичної інфраструктури -- енергоресурси. Газ дорожчає, та й, кажуть, надовго в усьому світі його не вистачить.

-- Нині на Закарпатті близько 5 розвіданих родовищ газу, а видобуток проводиться лише на двох. Очевидно, на державному рівні треба ставити питання не лише про закупівлю, а й видобуток власного блакитного палива. Адже, запевняють науковці, в Україні достатньо газу для самозабезпечення, а ми 93-94% його закуповуємо.

Можемо говорити про застосування у нашому краї і сонячних батарей. З вітряками складніше -- немає відповідної рози вітрів і обладнання для цього дуже дороге. Проте найбільша перспектива Закарпаття – мала гідроенергетика. Треба створювати польдери, куди під час паводків заходитиме вода і поступово спускати її через міні-ГЕС до наступного паводку. Харківські науковці вже розробляють проект, днями пройдуть з цього приводу громадські слухання у Тячівському районі.

Нині область споживає щодоби близько 1100 МВт. Найбільша ГЕС, Тереблеріцька, дає 27 МВт на добу, електростанції в Оноківцях, Ужгороді виробляють 2-2,5. А 4 міні-електростанції на Тересві, на розміщення яких дано дозвіл на збір погоджувальних матеріалів, даватимуть по 4-4,5 МВт кожна. Для невеликих сіл це більш ніж достатньо, навіть для забезпечення теплом. Та й собівартість такої “нашої” електроенергії буде значно нижча, а, як відомо, 70% її використовує населення.

-- І підсумуйте, будь ласка, що дасть розвиток туристичної індустрії кожному закарпатцю зокрема і бюджету загалом?

-- Це дуже об’ємна тема, але якщо коротко, то це, насамперед, нові робочі місця, достойні зарплати, за яких наші земляки не змушені будуть їздити на заробітки за кордон. А робота, зарплати -- це відрахування до бюджету, з яких на 70% і складаються місцеві “скарбниці”. Тому чим більше людей працюватиме, тим більшим буде бюджет, який витрачатиметься на потреби громади. Крім того, інвестори зобов’язані, за рішенням місцевих органів влади, передавати від 1 до 20% вартості об’єкта на розвиток місцевої інфраструктури. Якщо зводять якийсь об’єкт, наприклад, туди тягнуть газ чи поруч зводять очисні споруди, цим може користуватися і населений пункт, що поруч. Одним словом, інвестиції – це добробут.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати