Молодий продюсер філії ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Закарпатська регіональна дирекція» Євген Тичина вирішив, що уже здатен замінити собою фахівців у сфері мовознавства, етнографії, історії, державної безпеки, управління державою та політики тощо, а тому вирішив взяти на себе тягар відповідальності у сфері пропагування такого неоднозначного явища як русинство.
В інтерв'ю журналістці Наталії Толочко молодий чоловік, розповідаючи про зміни, які відбудуться на телеканалі «UA: Закарпаття» у 2020 році, у відповідь на чіткі запитання автора без жодного сумніву вивів русинів на рівень окремого народу з окремою, "не українською" мовою. За яким однозначно проглядається окрема державність, але "негативний шлейф сепаратистів, які мріють про територіальне розділення" Є.Тичина воліє не помічати. Орієнтиром для нього є досвід сусідніх країн, які толерують і пропагують русинство як, у випадку Угорщини, зручний політичний важіль для втілення своїх ревізіоністських інтересів, а у випадку Словаччини - як спосіб розділення монолітної і впливової української меншини на взаємопоборюючі та маніпульовані тамтешньою владою сегменти (класичне divide et impera - розділяй і володарюй).
Попри те, що в Україні русинство активно використовується державами, зацікавленими в розчленуванні України, зокрема, фактично, було створене і профінансоване на Закарпатті спецслужбами Російської Федерації, яка спершу в аналогічний "гібридний" спосіб "освоїла", а згодом прямо окупувала українські Крим і Донбас, Є.Тичина не бачить в цьому жодної проблеми. Більше того, вважає, що "етнічне Закарпаття, діалект, традицію, культуру, мову" закарпатців можна пропагувати виключно під цим сумнівної якості політичним брендом. І переконаний, що якщо він "працюватиме" на розвиток русинства, то плоди цієї праці не будуть використані Росією.
А тому, мабуть, Є.Тичині перед тим, як братися за те, в чому, за його власним зізнанням, він "не є фахівцем", варто поспілкуватися з тими, хто такими фахівцями є. А заодно побесідувати з людьми в українській спецслужбі, які зможуть розповісти йому цікаві факти з історії виникнення і деякі сучасні реалії цього питання на Закарпатті.
— Як ставиться Київ до програми для русинів, адже вони не є національною меншиною? Чому ця програма досі виходить?
— На жаль, за русинами тягнеться негативний шлейф сепаратистів, які мріють про територіальне розділення. Багато в чому вони самі посприяли цьому. Але є люди, які ідентифікують себе русинами, й ми це пояснюємо в Києві. Наводимо приклад сусідніх країн, у яких вони визнані меншиною й де для них виходять телепрограми. А в Україні ми кажемо, що їх немає: законодавчо вони не визнані корінним народом, хоча вони є вихідцями із Закарпаття. ПАТ «НСТУ» мусить забезпечити культурологічні потреби цих людей. Держава має вирішити, як їй поводитися з русинами. Поки що держава робить вигляд, що їх не існує.
— Ви не думаєте, що ця програма небезпечніша за російську?
— Русинська? Ні, навряд чи. Тому що це програма про етнічне Закарпаття. Діалект, традиція, культура, мова. Те, що ми називаємо закарпатським діалектом, а за кордоном це називають русинською мовою, програма про це. Я не вважаю її небезпечною. Там немає нічого небезпечного, там працюють чудові редактори. Там усе добре, ми працюємо з редакторкою, щоб вона готувала матеріали у форматі сторітелінгу, щоби змінити ставлення до цієї громади, яка себе називає русинами. Щоб це не сприймалося як сепаратизм, частина діяльності групки, орієнтованої на ворога Росію.
— Але ж це справді пов’язано. Мовознавцями давно доведено, що русинської мови не існує, вона не може бути кодифікована, бо це суміш діалектів, це витворене штучно, так ніде на Закарпатті не говорять, як у цій програмі… І як тоді буде відбуватися титрування русинської програми?
— Українською, звісно. Бо це ж не є українська мова, тому має бути перекладено. Я в цьому не є фахівцем, але скажу, що ці люди є. Краще ми будемо з ними працювати, ніж із ними працюватиме Росія.