"Червоні лінії" для Боржави

В одному з епізодів відомого твору іспанського письменника Мігеля де Сервантеса головний герой Дон Кіхот бореться з дерев’яними млинами-вітряками. Таким чином він намагається продемонструвати свої лицарські доблесть та відвагу. Зрештою, жодної небезпеки для Дон Кіхота вітряки не несуть – в цьому і полягає алегорія твору. Але що, коли дерев’яні вітряки модернізуються, і у двадцять першому столітті перетворюються на велетенські металеві конструкції? Що, коли за цими вітряками стоїть чимало багатих та могутніх людей – від інвестора, який попри все бажає їх будувати, до місцевої влади, як, попри все, бажає догодити інвестору. Тоді алегорична сценка іспанського митця втрачає свою первинну іронію й перетворюється у сувору українську реальність.

Аби зрозуміти, звідки така реальність взялася, треба повернутися ще у далекий 2008 рік, коли в Україні запровадили так званий «зелений тариф» – економічний механізм, спрямований на заохочення генерації електроенергії відновлюваною енергетикою. Цей механізм передбачає не тільки збільшення ціни електроенергії, виробленої на сонячних, гідро чи вітроелектростанціях, але й зобов’язує регіональних або національних електропостачальників купувати її. З того часу пройшло більше десяти років. Наразі, за даними, які наводить «Економічна правда», в нашій країні 2% виробітку електрики припадає на відновлювальну енергетику, але забирає сектор 9% грошей ринку, а  бенефіціарами «зеленої енергетики» здебільшого є бізнесмени, так чи інакше пов’язані з політикою.

Взагалі, «зелена енергетика» в Україні та на Закарпатті зокрема стала доволі заполітизованою. Це дуже добре прослідковується на прикладі бізнесу малих гідроелектростанцій у розслідуванні закарпатської журналістки Олени Мудрої «Заробіток на «чистій енергетиці»: хто на Закарпатті лобіює будівництво малих ГЕС на річках Карпат». Виходячи з даних, опублікованих в матеріалі, основними вигодоотримувачами «зеленої енергетики» є родини чиновників: «губернаторів» та депутатів.  Тому не дивно, що коли на такий  «ринок» заходить справжня іноземна компанія-інвестор – очікування доволі оптимістичні.

Проте цей матеріал – не про хорошого чи поганого інвестора. Йдеться про правила гри, баланс інтересів бізнесу та громади,  а також про владу, особливо місцеву, яка має слідкувати за дотриманням цих інтересів, в першу чергу з державницької позиції, та встановлювати своєрідні «червоні лінії», керуючись правовими підставами. На жаль, дуже часто подібних «червоних ліній» ні для влади, ні для бізнесу немає.

* * *

23 січня 2017 року між Закарпатською ОДА та турецькою фірмою Enisolar Energy підписано Меморандум про співпрацю, метою якого є будівництво вітрових електростанцій в області. За 2,5 роки його існування Меморандум не оприлюднили ані обласна адміністраця, ані ТОВ «Атлас Воловець Енерджи». Це фірма з юридичною адресою у Воловці, створена для реалізації проекту. У документі ніяк не згадується, що будівництво вітряків планують на гірському хребті Боржава.

Варто зазначити, що у липні 2014 року Закарпатська обласна рада затвердила регіональну схему формування екологічної мережі краю. Згідно неї, територія полонини Боржава є ключовою її зоною.

Однак саме на початку 2017 року у публічному просторі з’являється інформація про масштабний як для Закарпаття проєкт будівництва вітрової електростанції з 34 вітряками у Свалявському та Воловецькому районах, а точніше – на полонині Боржава. Реалізаторами проєкту стали турецька фірма «Гюріш» як інвестор та ТОВ «Атлас Воловець Енерджи» як забудовник.

Здавалося б, приналежність згаданого гірського хребта до екологічної мапи Закарпаття мала стати вагомим аргументом для забудовника змінити локацію розміщення вітряків на більш прийнятну та менш важливу для екосистеми краю. Однак, як зазначає у своєму матеріалі для «Української правди» еколог Катерина Борисенко, представники інвестора і забудовника заявляли, що вирішальний фактор – гарний вітровий потенціал Боржави і наявність підстанції для підключення ВЕС у Воловці.

Та все ж варто зазначити, що, з точки зору законодавства, на цьому етапі вирішальним для початку реалізації проєкту є рішення місцевої влади, а саме – районних державних адміністрацій, у сфері повноваження є затвердження детальних планів території для будівництва в тому числі вітрових електростанцій. Відповідно до статті 19, пункту 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»: «Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів».

Чи враховувались у розпорядженнях голів Воловецької та Свалявської РДА державні та регіональні інтереси? Ми вже наводили вище схему регіональної екологічної мережі Закарпатської області, затверджену обласними депутатами. Оскільки Боржавська полонина включена до цієї мережі та є її цінною зоною, розпорядження, які дозволяють будівництво на цій території промислового об’єкту, ймовірно не враховують державні та регіональні інтереси у сфері екології та збереження цінних природних ландшафтів.

Ще одним важливим документом, який визначально відображає державні та регіональні інтереси стосовно цієї території, є Схемю схемою, території, яку місцеві адміністрації віддали для будівництва ВЕС? На це запитання відповідають наступні документи:

Отже, згідно з відповіддю профільного управління Закарпатської ОДА та державної установи, яка розробляла Схему планування області, території Боржавської полонини призначені ні для чого іншого, як для туристично-рекреаційної галузі. Яким чином місцеві чиновники побачили у ВЕС туристичний та ще й рекреаційний потенціал залишається тільки здогадуватися.

Водночас, тільки влітку 2019 року на невідповідність проєкту ВЕС на Боржаві нормативним документам у сфері містобудування звернули увагу в Закарпатській обласній державній адміністрації.

5 липня 2019 року, враховуючи звернення ініціативної групи захисників полонини Боржава, листи із зауваженнями Департаменту екології та природніх ресурсів ОДА, управління містобудування та архітектури, Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, т.в.о. голови Закарпатської ОДА Іван Дуран видав розпорядження №361 «Про приведення у відповідність до вимог законодавства розпоряджень голів районних державних адміністрацій».

У розпорядженні чітко зазначено, що затвердження детального плану території очільниками Воловеччини та Свалявщини суперечило чинному законодавству, Схемі планування Закарпатської області та Схемі планування згаданих районів. В такому випадку важко говорити про врахування державних та регіональних інтересів – неспростовним, згідно з текстом, залишився тільки факт реакції на клопотання фірми-забудовника, тобто врахування інтересу інвестора.

Поза тим, рішення обласної адміністрації, яке визнало «районні» розпорядження такими, що суперечать законодавству, виявилося суто декларативним – жодного правового ефекту на місцеві адміністрації не мало. Ба більше, згідно відповідей на наш інформаційний запит у Свалявській та Воловецькій РДА все ще вважають розпорядження щодо затвердження детального плану території законним, хоча таким, що «вичерпало свою дію фактом його виконання».

У відповіді Свалявської РДА йдеться про те, що розроблена містобудівна документація відповідає Схемі планування Свалявського району 1978 року, попри те, що у розпорядженні т.в.о. голови Закарпатської ОДА зазначається протилежне. Журналісти «ПравдаЄ» вже готують інформаційний запит, аби дізнатися, хто з двох державних адміністрацій оперує неправдивою інформацією. Адже, як так сталося, що ще в 1978 році радянські керманичі Свалявщини запланували на Боржавських полонинах конструкцію, подібну ВЕС. А саме так виходить з відповіді Свалявської РДА. І, зрештою, чому планування району суперечить плануванню області, що так само виходить із відповіді Свалявської РДА.

Отже:

• розташування вітряків на Боржаві суперечить Схемі регіональної екологічної мережі;

• розташування вітряків на Боржаві суперечить Схемі планування Закарпатської області;

• розташування вітряків на Боржаві суперечить іншим нормативним актам, зокрема розпорядженню очільника Закарпатської ОДА;

Тим не менше, питання щодо зведення ВЕС на Боржаві все ще відкрите. На момент підготовки матеріалу єдиною інстанцією, яка має вирішити долю проєкту, є закарпатський суд, в стінах якого наразі і проходять найгарячіші суперечки.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проєкту журналістських розслідувань «ПравдаЄ». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження».

Теги: Боржава, полонина, вітряки, ВЕС

12 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати