Унікальний міжнародний студентський проєкт з дослідження прикордоння реалізовано на Закарпатті (ФОТО)

Польові експедиції не є новинкою для УжНУ, скоріше традицією та пропускним квитком для всіх другокурсників, які хочуть стати третьокурсниками. Цьогорічну експедицію вдалося не лише продовжити, а й навіть провести її у партнерстві з північно-західними сусідами у рамках україно-польського ґрантового проєкту «Lokalną pamięć na granicy karpackich światów».

Проєкт “Lokalną pamięć na granicy karpackich światów” зреалізували завдяки Міжнародній асоціації проєктів INPRO у партнерстві з УжНУ та Університетом Ржешова (Польща), між якими підписана угода про співпрацю.

Метою заходу стала інтеграція україно-польських студентів, подолання стереотипів про сусідні країни через збір польового матеріалу у прикордонній зоні методами усної історії.

Тож 10 студентів-істориків УжНУ і така ж кількість студентів-культурологів з Університету Ржешува  вирушили на десять днів досліджувати польсько-українське прикордоння на Великоберезнянщині. На практиці випробовували методи усної історії – напрямку, що досліджує історію через пряме спілкування (інтерв’ю) з людьми, безпосередніми учасниками подій.

Організаторами проєкту стали з польського боку координаторка Міжнародної асоціації проєктів INPRO Беата Шутц та доктор антропології факультету культурознавства Ржешувського університету Томаш Кошек, а від українців – доцент кафедри археології, етнології та культурології УжНУ  Павло Леньо. Згодом до організації також долучилася етнографиня Яна Черленяк-Керечанин.

Доцент кафедри археології, етногрфії та культурології УжНУ Павло Леньо згадує, що подібна ідея з’явилася в нього вже давно. Разом з колегою з Польщі доктором Томашем Кошеком багато разів говорили про спільний проєкт: «Вибір локації та назва проєкту – ідея Томаша. Я думав про експедицію у долині Закапаття, але перемогла ідея близькості до польських кордонів. Це виправдано, адже половина учасників – поляки. Взагалі обговорення деталей було дуже клопітким. Тисячу разів корегували програму, думали над майстер-класами, екскурсіями, лекціями». Пан Леньо також зазначає, що важливою була підтримка з боку керівництва УжНУ, за що окрема вдячність ректору Володимиру Смоланці, проректорці Мирославі Лендьел.  Висловлює подяку і працівникам відділу міжнародних зв’язків УжНУ та завідувачці кафедри археології, етнографії та культурології Надії Керецман.

Томаш Кошек також згадує, що на початку було хвилювання, чи вийде все так, як було задумано, чи зможуть студенти з двох країн знайти спільну мову.

Протягом експедиції студенти мешкали у с. Ужок у готельно-ресторанному комплексі «Ужанські купелі». Учасники мали  змогу не тільки дізнатися більше про історію краю з уст його мешканців, але й спілкуватися між собою, більше дізнаватися про культуру одне одного та покращувати свій рівень знання мови. Зокрема робота була побудована так, що студентам доводилося працювати в змішаних групах.

Програма перших днів була спрямована на покращення комунікації між учасниками. Так, вони гралися, жартували. А вже наступного дня виступили лекторами з різних тем, що стосувалися усної історії – методів, засобів і методик дослідження тощо. Корисним був одноденний майстер-клас від ужгородського фотографа Сергія Денисенка про мистецтво фотографії.

Потім перейшли безпосередньо до практики. Працювали за спеціально розробленими питальниками по темі українсько-польського прикордоння та за власними, що стосувалися побуту населення (перший дзвоник, випускний тощо). У пошуках матеріалів їздили у села Ужок, Сухий, Гусний, Луг, Лубне, Верховину Бистру, Волосянку тощо. Мали завдання різного характеру, здебільшого українські студенти спілкувалися з оповідачами, а польські – здійснювали аудіо- та фотофіксацію процесу інтерв’ювання. Про кожен день звітували двома мовами. Набуті теоретичні та практичні навички стали в нагоді вже наступного дня.

Оскільки більшість польських студентів в Україну приїхали вперше, то у програмі було багато елементів, які б дозволили їм краще познайомитися з нашою країною. Зокрема навідалися до двох духовних святинь Закарпаття – Миколаївської церкви у с. Гусний та Св. Михаїла в с. Ужок, котра належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Також було організовано екскурсію до Ужгорода. Гості прогулялися набережною, принагідно послухавши лекцію доц. Павла Леня про минуле нашого міста, та завітали на факультет історії та міжнародних відносин, де дослідили експонати Археологічного музею ім. А. Балагурі. З уст доц. Володимира Мойжеса дізналися про історію Закарпаття з найдавніших часів. Охочі ще й сфотографувалися з відомим артефактом – зубом мамонта. Також відвідали музей народної архітектури та побуту та дізналися більше про побут українців від екскурсовода Михайла Рекрутяка. Апогеєм поїздки стало дозвілля у атмосферних кафе міста.

Неймовірно щирими і позитивними були польський та український вечори. Традиційна кухня, танці, співи, вікторини, жарти – все найкраще з культури обох країн! Встигли скуштувати сало і ковбаси, станцювати чардаш і полонез, заспівати «Гей, соколи!» двома мовами відразу.

Про підсумки проєкту каже учасниця Моніка Касперська: «Я вражена, скільки завдань ми разом виконали! Взяла для себе багато практичних навичок, що згодяться мені, як антропологу. Дуже шкодую і сумую, що не могла поговорити з жителями сіл, де ми побували через мовний бар’єр. Але радію з того, що познайомилася з багатьма цікавими людьми, котрі змінили дещо у моєму житті на краще».

Про українсько-польську експедицію з натхненням говорить напарниця Моніки, студентка IV курсу ФІМВ Наталія Човрі: «Я з радістю взяла участь у проєкті і жодного разу не пожалкувала. Це було щось цілком нове, захоплююче та непередбачуване. Основну частину дня ми збирали польовий матеріал, а весь вільний час ми активно відпочивали (танцювали, співали, плавали, ходили в гори) та вчили українську і польську мови. На мою думку, мета проєкту була повністю досягнута, адже за такий короткий час ми знайшли друзів та однодумців, незважаючи на мовний бар’єр, з якими під кінець було дуже важко розлучатися. Про цей проєкт залишилися лише позитивні враження, які закарбувались в пам’яті та на наших zdjęcia (фотографіях)».

Результатами проєкту доктор Кошек задоволений: каже, «буде з чого писати наукові розвідки, адже матеріал цінний». А Павло Леньо підсумовує: «Успіх проробленої роботи у великій мірі залежав від тих студентів, які пройшли відбір. Адже мета проєкту – це, в першу чергу, комунікація між учасниками та їх співпраця, подолання стереотипів між країнами. Наш вибір на 90% виявився вдалим. Було дуже спостерігати за ними. І мій суб’єктивний висновок: українці активніше вчили польську, аніж поляки українську».

Про подолання мовного бар’єру каже і польський студент з українським корінням Якуб Даз: «Найбільше мені сподобалося ставлення українських студентів до польської мови. Дуже швидко ми знайшли спільну мову між собою. Під кінець проєкту я вже навіть самостійно брав інтерв’ю у місцевих жителів, котрі дуже добре та ввічливо до нас ставилися». На згадку хлопець та його друзі придбали собі українські вишиванки, але найважливіше – дізналися більше про Україну та Закарпаття. Навіть пообіцяли, що чекатимуть українців у Ржешові та й самі при нагоді приїдуть ще раз до Ужгорода.

Теги: проєкт, збереження, студенти

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати