Як журналісти з Ужгорода в НАТО вступали...

Тому і ставлення регіональної (місцевої, провінційної - як кому більше подобається) влади до журналістів, які побували за нез'ясованих обставин (без їхнього дозволу) у «лігві ворога» було відповідним.

Крім того, що багаторазово і з особливою пристрастю було перечитувано і редаговано тексти, їх не поспішали друкувати - під різними приводами відкладали. То немає місця, то час невідповідний, то ветерани образяться, то депутати чи засновники не зрозуміють і не дадуть дотації. Звісно, в тих регіонах, де була потужна недержавна і некомунальна преса, подібного не спостерігалося. Але ж працівники СБУ навряд чи оминули когось із тих, чия нога ступала в штаб НАТО.

Текст, що подається нижче, було надруковано в малотиражній газеті також через кілька місяців після візиту - регіональні багатотиражки не зацікавилися…

Група українських журналістів зі Львова, Ужгорода, Івано-Франківська, Тернополя, Рівного, Одеси, Херсона і Чернігова за сприяння польської Фундації імені Стефана Баторія і Міжнародного фонду "Відродження'' відвідала Брюссель. Там відбулися цікаві зустрічі зі спеціалістами з українських питань Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу та Єврокомісії. У штаб-квартирі НАТО - з представниками програм для Центральної та Східної Європи, політичного управління НАТО, управління регіональної безпеки та співпраці, відділу врегулювання криз, прес-службою.

А в Штабі головного командування об'єднаними збройними силами НАТО в Європі - у Шейпі, що за кілька кілометрів від Брюсселя - з журналістами спілкувалися старші офіцери - фахівці зі східних питань. У ході майже неформальної зустрічі журналісти не лише слухали та запитували, а й дискутували на різні теми, висловлювали своє бачення перспектив розвитку стосунків між Україною і Атлантичним Альянсом.

Про вступ мова не йде, але співпраця плідна

Мається на увазі не військова сфера, а миротворчі операції, навчання та тренування, наукова та інформаційна співпраця, ліквідації наслідків стихійних лих. Так, зокрема, для ліквідації наслідків повені в Закарпатті НАТО виділило понад 100 тис. доларів.

А протягом останніх років близько 500 українських учених з різних галузей науки та охорони довкілля також отримали гранти. Понад 380 тис. євро (15,5 млн. бельгійських франків) від загальної суми 250 млн. бельгійських франків, витрачених Альянсом у минулому році на фінансування програми "Наука заради миру", було надано для реалізації проектів за участю українських науковців. З 498-и інших наукових грантів, виділених НАТО в 2000 році, 47 було отримано нашими вченими.

Активні відносини України з НАТО розпочалися невдовзі після здобуття нашою державою незалежності. Але найактивніший період припадає на останні чотири роки - від часу укладення в 1997 році "Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією північноатлантичного договору". Після цього в Києві було відкрито Центр інформації та документації НАТО. Це єдиний заклад такого типу в усій Центральній і Східній Європі. Українсько-польський миротворчий батальйон у Косові має сертифікацію за стандартами НАТО, а кількість наших миротворців у Європі нині найбільша серед представників інших країн.

Правда, після натовських бомбардувань Югославії ставлення українців до Альянсу було помітно погіршилося. Аналітики пояснюють це тим, що російські ЗМІ маніпулювали інформацією з метою нав'язування образу агресора. Останні соцопитування свідчать про "реабілітацію" НАТО в громадській думці України. Однак різнобічної інформації про діяльність цього військово-політичного блоку в наших ЗМІ не так і багато.

Хоча, безумовно, напередодні виборів 2002 року прогнозуються бурхливі дебати на тему стосунків України з НАТО. Одні, очевидно, будуть наполягати на продовженні невійськової співпраці, щоб не сердити північного сусіда. Протилежна сторона переконуватиме, що саме завдяки військовому членству можна буде не боятися того самого сусіда. Треті стверджуватимуть, що прагнення України до євроструктур, зокрема до НАТО, відіграє позитивну роль у реформуванні наших Збройних сил і підвищенні рівня національної безпеки держави. Але ж Україна поки що не готова навіть говорити про вступ до цієї організації. Наразі відсутні будь-які перспективи в цьому напрямку.

Попри всі об'єктивні і суб'єктивні обставини, в НАТО цінують не лише мужнє і мудре рішення нашої молодої держави позбутися ядерної зброї, а й політику добросусідських відносин з Польщею та Угорщиною - двома з останніх членів Альянсу. А також мирне розв'язання складної проблеми Криму та Чорноморського флоту. Альянс, на відміну від інших європейських структур, не виступав з різкою критикою України, її внутрішніх проблем, стану справ зі свободами та демократичними перетвореннями. Можливо тому, що має на меті загальну стабільність у Європі, а може в НАТО роздивилися наш потенціал...

Джордж Робертсон - генеральний секретар НАТО - під час свого візиту до Києва сказав: "Я пишаюся тим, наскільки серйозно ми ставимося до України". Але там же зауважив: "Керівництво України чітко заявило про свій намір інтегрувати свою країну до Європи.

Це достойне прагнення. Але спочатку необхідно подолати непрості політичні, економічні та оборонні перешкоди. Україна зможе подолати ці перешкоди лише самотужки, але країни - члени НАТО - щиро прагнуть допомогти їй у цьому... Європейської інтеграції не можна досягти скороченим шляхом..."

Нещодавно відкритий у Києві офіс зв'язку НАТО полегшить участь нашої держави у програмі "Партнерство заради миру", в якій Україна бере участь з 1994 року. Мета цієї програми - військова співпраця, спільні навчання, освіта, вивчення англійської мови, стандартизація, вироблення сумісності в діях. Представники щойно відкритого офісу співпрацюють з військовою та іншими гілками українського уряду з метою поліпшення цивільно-військових відносин та парламентського контролю над оборонним сектором.

Співпраця НАТО з Україною в інформаційній сфері виглядає так: з 1992 року понад 1100 представників нашої держави відвідали штаб-квартиру Альянсу в Брюсселі та Штаб головного командування об'єднаними збройними силами НАТО в Європі - у Шейпі. Організовуються поїздки українських журналістів на Балкани, проводяться семінари, конференції, "круглі столи". Видаються українською мовою брошури, довідники й журнали. Було надруковано і розповсюджено авторську роботу Джорджа Робертсона "Косово: рік потому". Однак з боку України досить важко помітити подібну зацікавленість і активність в інформуванні своїх громадян про діяльність євроструктур, у тому числі й НАТО.

А хто, як не журналісти, може подати неупереджену інформацію читачам і глядачам в Україні? Адже багато поколінь наших людей виховувалося в часи, коли в усіх вбачалися вороги. Чимало українців сприймають світ по інерції, не володіючи новими знаннями. Хоча, як відомо, все змінюється. Щоб зрозуміти й пізнати одне одного, необхідно багато інформації.

"НАТО хоче бути щирим"

Сказала під час зустрічі з українськими журналістами Дагмар де Мора-Фігуероа з відділу багатосторонніх та регіональних справ політуправління НАТО. І треба зізнатися, що цьому твердженню було важко не вірити. Принаймні жодні запитання чи репліки журналістів не залишалися без ґрунтовної доброзичливої відповіді, роз'яснення чи коментаря. У прес-службі нам було надано всю можливу довідкову та звітну інформацію, показано роботу не лише цивільної частини Альянсу, а й військової.

Отож у перший день ознайомчого візиту з нашими журналістами спілкувалися: керівник програм для Центральної та Східної Європи Саманта де Бендер, представник відділу країн-партнерів зі Східної Європи політуправління Марко Карновале, представник відділу управління регіональної безпеки та співпраці, фахівець з українських та російських питань - капітан третього рангу Джеймс Грін, а також спеціаліст з відділу врегулювання криз управління оборонного планування та операцій Ерік Сандал.

Усі люди, що тут працюють, є цивільними особами і представляють різні держави - члени НАТО. Особливо кидається у вічі велика кількість жінок у приміщенні штаб-квартири. Крім того, що вони розумні, невимушені та жваві - на роботу з'являються в демократичному, часом екстравагантному одязі, без гриму та штучних зачісок.

Ця європейська норма для "слабкої" статі тут дуже чітко простежується. Тамтешні чиновні чоловіки також помітно відрізняються від наших не лише зарплатами, а, очевидно, і рівнем розвитку: доброзичливі, уважні, толерантні, спокійні, не завжди з краватками і дуже часто із зачісками, майже неприпустимими в нашому розумінні.

Знайомство розпочалося з жарту: виявляється, приміщення, в якому розміщується НАТО з 1968 року, починали будувати для шпиталю. Тому досі службовці штаб-квартири називають себе пацієнтами.

Ознайомивши журналістів з усією необхідною, на думку господарів, інформацією - історією Альянсу, структурою, порядком роботи, новою стратегією після 1991 року, перейшли до відповідей на запитання і неформального спілкування. Зрозуміло, що в першу чергу нас цікавили всі нюанси в стосунках Україна - НАТО, багато питань про відносини Альянсу з Росією, нинішня ситуація на Балканах, уроки Косовського конфлікту, перспективи розвитку цієї найміжнароднішої військово-політичної організації світу.

До речі, там наполягають на іншому формулюванні: НАТО - це політична організація, що має змогу військової сили. Адже всі рішення приймаються на Північноатлантичній раді саме цивільними особами на рівні послів 19 країн-учасниць. Якщо одна з держав з чимось не згодна - рішення не проходить. НАТО не є надурядовою організацією і генеральний секретар не має повноваження щось вирішувати. Кажуть, що процес узгодження інтересів усіх членів буває дуже складним і довгим. Як, наприклад, введення військ до Косова.

Розповідали тут не лише про минуле, а й про сучасний стан справ. Зокрема, про розбіжності в поглядах на завдання Альянсу, що є між США та європейськими членами, про стратегію і тактику стосунків з Росією, майбутнє розширенню НАТО на схід після вступу балтійських держав, інтереси яких нині активно відстоює Польща.

Добре усвідомлюють тамтешні аналітики й той факт, що вступ до Альянсу пострадянських держав спричинить великі психологічні проблеми в Росії, бо до другої російської столиці - Санкт-Петербурга - залишається лише 160 км. Певні розходження в Альянсі спостерігаються і з приводу дискусій щодо створення окремої європейської армії, а також з приводу розгортання в США системи НПРО.

Отож після розпаду Союзу і припинення "холодної війни" завдання НАТО змінилися, вони перейшли в інший вимір, оскільки світ перестав бути "чорно-білим", з різко окресленими межами протистояння. Але світ не став простішим, у ньому залишилися небезпеки і загрози: ядерна зброя, міжнаціональні конфлікти, організована злочинність, стихійні лиха.

І ці загрози є спільними для всіх держав Європи, України і Росії в тому числі. Отож нічого іншого не залишається, як працювати над убезпеченням світу разом. Так виникла нова концепція Альянсу - відкритість, щирість, партнерство. А в 1994 році з'явилася програма спільних дій "Партнерство заради миру".

На запитання журналістів про наявність визнаних помилок у своїх діях представники НАТО відповідали приблизно так: помилки, звичайно, були, і це добрі уроки на майбутнє, їх оприлюднено у щорічних звітах і доповідях, які не є секретними. Тут упевнені, що нічого не варто приховувати, тому під час косовських операцій були випадки, коли ЗМІ одержували навіть непроаналізовану інформацію від НАТО. І, звісно, ніхто не заперечував проти поїздок журналістів у «гарячі точки» Балкан - чим більше правди, тим краще для всіх.

Цікаво було дізнатися, чим же Україна відрізняється від Росії з точки зору Брюсселя. Виявляється, цих чинників досить багато, але найважливіший для них - це погляди на розширення Альянсу. До того ж, за словами вже не цивільних, а військових фахівців, у середовищі українського офіцерства є велике бажання долучитися до натовської військової культури. Вони розуміють, що їхній старий досвід уже непридатний в умовах сьогодення, і це також відрізняє українських вояків від російських. Наших молодих офіцерів приваблює демократична атмосфера натовських військ і гнучка система стосунків.

З боку Альянсу відсутнє втручання в питання реформування Збройних сил України, відбуваються лише консультації з певних тем. Ідеальною таку картину не вважає жодна зі сторін, однак процес іде досить жваво в порівнянні з темпами співпраці України з іншими євроструктурами.

"Чому НАТО не критикує нас?" Це питання видавалося особливо цікавим. На те були відповіді: мовляв, відсутня офіційна критика, а дружня, приватна, є. Натовці розчаровані не менше нас темпами демократичних перетворень у нашій державі, станом зі свободою слова, приватизаційними процесами, розвитком ринкових стосунків і законодавчих реформ, Але ж головне, на їхню думку, це люди. Вони хочуть змін і роблять певні рухи в бік євронтеграціі, у них великий потенціал. Тому співпрацю з Україною НАТО згортати не збирається.

У Штабі головного командування об'єднаними збройними силами НАТО в Європі, що міститься в Шейпі, журналісти провели весь наступний день виключно з вищими офіцерами. На території штабу знаходяться військові представництва всіх держав - членів Альянсу, кандидатів і особливих партнерів. Там ми зустрілися з двома підполковниками українських Збройних сил, що представляють Місію України при НАТО, поспілкувалися з ними і сфотографувалися на пам'ять. Приймали і супроводжували делегацію наших журналістів офіцери польського війська, а спілкуватися довелося з представниками різних держав.

На емблемі Штабу в Шейпі такий напис: "Насторога - це плата за свободу".

Зайшла мова і про твердження, що побутує в Центральній Європі: начебто до Євросоюзу можна швидше потрапити завдяки членству в НАТО. Але це - дорога бідних. Десь воно так і є, оскільки перша умова ЄС - це стабільність, а стабільність, за євромірками, це - НАТО.

Першою ж необхідною умовою вступу до Альянсу є відсутність внутрішніх конфліктів у державі. До того ж членство в НАТО не можна порівняти зі схованкою від проблем. Має бути власний позитивний внесок. Більш детально про ці тонкощі розповідали польські вояки, що вже пройшли певний шлях у цьому напрямку. Вони твердять, що автоматичності в здобутті членства не передбачається.

Жвавий інтерес був до питання про перспективи продажу української зброї для потреб НАТО, зокрема, літаків. Дипломатії і толерантності натовців можна лише повчитися: вони детально схарактеризували стан справ на європейському та американському ринках зброї, зазначивши, що виробництво літаків у Європі має міцне підґрунтя і так просто ніхто не віддасть свої робочі місця задля купівлі нашої техніки, нехай навіть дешевшої. Однак Україна здатна продавати деякі види зброї, зокрема, ті ж літаки АН-70. Напевно, тамтешні аналітики ще не зрозуміли, що якби було зроблено крок назустріч нашому військово-промисловому комплексу, то в Україні досить швидко б змінилося бачення європерспективи, і євровектор почав би домінувати над іншими векторами.

Під час недавнього візиту генсека НАТО до Києва ним було сказано, що галузь можливого майбутнього співробітництва Альянсу з Україною - це якраз військово-технічне співробітництво. Воно може бути в космічній галузі, авіабудуванні, системах протиракетної оборони. Наразі це може означати, що НАТО досить добре придивилося до України і починає будувати плани на майбутнє з урахуванням нових реалій.

Таким чином, українські регіональні журналісти не лише багато почули, побачили і дещо зрозуміли, а й стали цікавими співрозмовниками для службовців з НАТО. Принаймні, так було сказано. Адже останні одержали інформацію для роздумів і аналізу не від колег-політиків і вояків, а від простих людей, що живуть іншими реаліями, мають дещо інші потреби і життєві цінності.

Представники польської Фундації Стефана Баторія, що брали участь в організації цього ознайомчого візиту, супроводжували подорожування українських журналістів по Брюсселя і заслуговують найщиріших слів подяки.

Довідка

Атлантичний Альянс - це партнерство північноамериканських та європейських демократичних держав, які співпрацюють у політичній та військовій галузях заради спільної безпеки. Альянс також встановлює партнерські зв'язки з іншими країнами з метою розвитку співпраці та взаєморозуміння між ними. Це співпраця в галузях науки, екології, планування на випадок надзвичайних ситуацій та подолання наслідків катастроф. Головною метою Альянсу є забезпечення колективної оборони для держав-членів.

НАТО була створена в 1949 році, по закінченні другої світової війни, з метою убезпечити держави-члени в майбутньому. Наступні 40 років конфронтації політичної та ідеологічної між Сходом і Заходом стали відомими як період "холодної війни". Відносини між Заходом і Сходом були дуже напруженими. Періоди поліпшення стосунків чергувалися з кризовими ситуаціями, а накопичення військової потужності з обох боків вважалося єдиним способом підтримання балансу сил.

Падіння берлінського муру в 1989 році стало символом закінчення "холодної війни". Зміни, що сталися в Центральній і Східній Європі, та розпад Радянського Союзу в 1991-у відкрили шлях до побудови нових стосунків. Альянс пройшов через період адаптації до нових умов безпеки. В 1991 році НАТО ухвалила нову політичну та військову стратегію, розроблену для забезпечення успішного виконання нових завдань.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати