Андрій Ребрик: Серед вихованців Пласту – астронавти, політики, спортсмени, церковні діячі

ГАРНА НОВИНА – ЗАКОН ПРО ДЕРЖПІДТРИМКУ ПЛАСТУ ВЕТУВАТИ НЕ ВДАСТЬСЯ

– Недавно був проголосований у ВР, але не підписаний Президентом України, законопроект про державну підтримку Пласту. Чи є інформація про долю цього документу, що з ним, чи були озвучені до нього якісь застереження?

– Гарна новина полягає в тому, що Закон України "Про державне визнання і підтримку Пласту – Національної скаутської організації України" тепер не може буде ветованим або повернутим на доопрацювання – відведений для цього Конституцією час вийшов! Тепер може бути лише підписання або... лежання без відповіді: тижнями, місяцями, роками.

По суті щодо самого закону не було висловлено жодних застережень, тому питання тільки в тому, що час підписання припав  на не дуже сприятливий період... Втім, хто знає.

 – Чому закон про Пласт потрібен? Чи підтримують своїх скаутів сусідні держави? Чи є така підтримка в США?

– На це питання дуже ґрунтовну відповідь дав Голова Пласту Юрій Юзич у статті видання «Дзеркало тижня» «Чому Пласт?»  Якщо коротко, то:

- Пласт на сьогодні є найбільшою дитячо-юнацькою організацією України з охопленням більш як 8 тисяч реальних членів організації, що діють у всіх областях України.

- Протягом історичного періоду від Першої світової війни через міжвоєнну Карпатську Україну, відтак і на Помаранчевій революції та Революції гідності, а також в АТО та ООС пластуни брали участь у збройній та політичній боротьбі за незалежність, а тепер – в розбудові України.

Подібний Закон ухвалили для своїх скаутських рухів США, Канада, Ізраїль, Австралія та низка інших успішних країн іще в минулому столітті.

– Якщо порівняти відсоток українців, які є членами Пласту, в США і українців Пласту в Україні, то порівняння далеко-далеко не на нашу користь.  Чому так?

– Тут досить складно порівнювати, адже Україна на відміну від США чи Британії зовсім недавно стала незалежною державою, а Пласт, на відміну від бойскаутів в США, роками жив в умовах заборони та фізичного винищення своїх членів. Тому порівнювати відсоток молоді в скаутингу країн Європи чи США з Україною – трудне діло. Від кінця Другої світової війни в країнах діаспори Пласт взагалі створив унікальний прецедент, зберігши українські громади та українську мову і традиції в цих громадах.  Але на нашу користь є те, що навіть попри всі ці труднощі війни, заборон, порівнювання з піонерами  тощо, Пласт втримався та виховав тисячі найкращих одиниць української спільноти – політичних та військових провідників, церковних діячів, економістів, співаків, фізкультурників та навіть – астронавтів.

У ПРИВАТНИХ ЛИСТАХ ЛІДЕРІВ ДІАСПОРИ БАГАТО РЕЧЕЙ, ЯКІ НІКОЛИ НЕ ПОТРПАЛЯТЬ В ОФІЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ

– Тепер про твою роботу з тими документами, які зберігаються в різних установах США. Чи багато вдалося опрацювати матеріалів ширшого спрямування. Наприклад, які стосуються Карпатської України чи інших історичних процесів?

– Насправді за той короткий час, що я там був – досить багато. Але можливо не стільки опрацювати в академічному значенні, як взагалі – просто ознайомитись зі змістом. Бо це забирає найбільше часу. Перечитати, що там є в документах і в багатьох – ручно писаних документах. А подальша справа  – робити аналіз і давати цьому оцінку.

– Наскільки знайдені документи можуть, скажемо так, скоректувати наше бачення подій, які відбувалися в 30-40 роках на Закарпатті чи в Україні?

– Може не так скоректувати, як показати події з дещо іншої сторони – наприклад через приватне листування. Бо саме так людина може показати ту чи іншу емоцію, висловити те, про що в офіційних документах ми ніколи не прочитаємо. Тому досить часто, читаючи такі листи, ми можемо більш краще зрозуміти мотивацію, рішення чи дію авторів тих листів. Чому вони вчинили саме так, а не інакше. Цікаві речі, зокрема, є в листуваннях Вікентія Шандора, Володимира Комаринського чи Августина Штефана.

– Попри непрості стосунки між українцями в Америці там не припинялася результативна робота - видавалися книги, працювали наукові й культурні осередки, розвивався Пласт… Тобто інтриги, навіть серйозні інспірації з боку КДБ не мали успіху. Чи все таки зовнішні чинники дали наслідок?

– На цю тему можна б багато говорити. У приватному листуванні є чимало висловлювань, взаємних звинувачень у роботі на КДБ відомих і маловідомих діячів. Можна тільки здогадуватися, наскільки серйозними були "наїзди" на відомих патріотів, лідерів Карпатської України, яким вдалося виїхати до США. Наприклад, деякі фрагменти у листах підказують, що остаточний варіант роману Уласа Самчука "Сонце з Заходу" потрапив до рук, скажемо так, недоброзичливців і міг бути знищений.  А таких епізодів у житті діаспори тисячі. Тим не менше, українці за кордоном зробили безцінний внесок у збереження важливої спадщини у всіх сферах діяльності.
 

У США МЕНІ ЩАСТИЛО НА ПІДТРИМКУ ПЛАСТУНІВ, ЯКИХ БАГАТО ПО ЦІЛІМ СВІТІ

– Ти багато їздив, працював з матеріалами. Розкажи про сам режим роботи детальніше. Який обсяг опрацьованих документів?

– Останніх років шість я працюю з пластовими архівами різного роду. Перш за все – у Пластовому музеї в Клівленді, США, що його у 1956 році організував та довгий час ним керував проф. Леонід Бачинський. Там є надзвичайно цінні збірки пластових матеріалів, напр. з Німеччини і таборів діпі (переміщених осіб), матеріали Начальних Пластунів Северина Левицького та Юрія Старосольського, бібліотека періодичних видань тощо. Те, що проглянуто мною – це близько 10 квадратних метрів поскладуваних у ящики матеріалів – це якщо говоримо про обсяги.

Також цього року я мав змогу ознайомитись з деякими фондами, що стосуються Пласту та Карпатської України Українського наукового інституту Гарвардського університету (Harvard Ukrainian Research Institute), а також в Українському історичному та освітньому центрі в Сомерсет (The Ukrainian History and Education Center), Нью Джерсі. Там є великі і дуже цікаві колекції, які ми ще можемо досліджувати і досліджувати

 – З ким зустрічався. Що запам'яталося в зустрічах?

– Зустрічей було багато. Наприклад з родинами пластунів третьої хвилі еміграції, цікаво було слухати їх розповіді про Другу війну, про прихід німецьких військ та «визволення» радянськими, про перебування в таборах діпі в Німеччині, про їх мандрівки на нові землі та перші роки в еміграції. Мав нагоду також зустрітися з родиною Начального Пластуна Северина Левицького – Олександром та Христиною Криницькими. Сірий Лев залишив для нас надзвичайно цінні спогади про УСС, першу радянську окупацію Львова, прихід німців та ін.

– Як тобі працювалося? Як у таких випадках вирішується питання житла, переїздів, отримання матеріалів?

– Цього року я працював з матеріалами у Кембриджі, Сомерсеті, Клівленді, Сієтлі, Нью Йорку.  Щодо побутових чи організаційних моментів, то тут питання дуже індивідуальне. Мені пощастило, бо я знаю багато пластунів по цілім світі, які завжди готові допомогти – чи житлом, а чи вечерею.

І при цій нагоді щиро дякую усім моїм добрим опікунам. 

Теги: Пласт, Ребрик

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати