На Закарпатті мати й донька самі побудували дачу

Поліна Приходько з міста Чоп на Закарпатті збирає в лісі квіти й трави, робить із них ікебани та продає. Вона вміє водити трактор, виготовляє меблі, у дворі спорудила коптильню для сала та риби (фото:

— Цей флекс мені подарувала на день народження Іра, — виймає з шухляди інструмент. — А Лариса з чоловіком — корито для розмішування цементного розчину.
Розповідає, що чоловічої роботи навчилася в Казахстані, де жила з 1955-го по 1982 рік.
— Після війни був голод, — згадує. — Жилося важко, ми з братами і сестрами в лісі шукали поживні трави, ягоди. Коли 1955-го старша сестра Катя вирішила їхати на цілину в Казахстан, вирушила з нею. Працювала прицепщиком на тракторі, потім навчилася його водити. Там мені дали медаль ”За заслуги”, бо цілину піднімала. Я нагороду дітям віддала гратися. Що то за заслуга?
Господиня наливає в чашки кави.
— Згодом поїхали у Джамбульську область, — продовжує. — Я влаштувалася на маслобазу. Там познайомилася з будущим чоловіком. Його предків за царя Миколи переселили до Казахстану з України. Віктор побачив, як піднімаю на машину великі металічні бідони з молоком. Через тиждень прийшов і каже: ”Хохля, вийдеш за мене заміж?” Мене там хохлею називали, бо по-російськи не вміла балакати.
Заносить із сусідньої кімнати пакунок зі старими фотографіями.
— Весілля було скромне: в сусідів позичили десяток яєць, мали в хаті дві вилки, — показує фото покійного чоловіка. — Свекруха мене любила. З Віктором я навчилася зводити будинки, бо він був крановщиком у строїтєльній компанії. Лише в Казахстані три хати построїли. Я мала силу — на самани глину відрами таскала.
На початку 80-х чоловік Поліни Миколаївни влаштувався геологом.
— Додому приїзджав раз на півроку. Я вирішила повернутися в Україну. Віктор зі мною їхати не хотів, бо там — воля, жити легше. На Рівненщині з доньками оселилися в місті Костопіль. Коли Лариса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і переїхала на Закарпаття — забрала мене з собою. Пізніше сюди переїхала й Іра з дочкою.
— Квартира мала була — дві кімнати. Ми з Ірою достроїли прихожу. Купили бетонні блоки й самі змурували. А он шкаф — тоже сама зробила, — показує етажерку, на якій стоять вазони.
У сусідній кімнаті вся стеля в сухих квітах. Жінка захоплюється ікебаною.
— Сама навчилася. Збираю в полі квіти, трави. Удома фарбую їх. Флакон краски коштує 15–30 гривень. Як трапиться покупець, продаю ікебани. У прошлому році за зароблені гроші зуби поставила. Жінка веде до сараю. Там вона тримає вудки — час од часу рибалить за містом. Навпроти — коптильня.
— Коли тримала свиней, коптила сало. Тепер інколи рибу. Коптилку сама зробила із двох металічних бочок із мусорки.
Два роки тому Поліна Приходько з доньками побудували за містом дачу.
— Наліпили із глини й соломи вальки, — розказує. — Викопали рівчаки й залили їх бетоном. Я у школі фізику вчила, то пригадала. Чоловіків на поміч не кликали. Хіба що кришу нам сусід клав. Але й то криво — потім довелося утрьох переробляти. Самі дачу й поштукатурили. Майже безплатно обійшлася.
— Я майже нічого не купую, — Поліна Миколаївна перебирає інструменти в комірчині. — Отримую 510 гривень пенсії, тому все роблю вручну. От не мали корита, щоб розмішати в ньому цемент. То знайшла на смітнику жерстяний лист і зробила. Сама ж і кришу собі залатала, коли протікала.
Біля дачі жінка висадила фруктові дерева.
— Посадила яблуні, сливи, черешні. А на них попрививала гілки інших порід. Згадала зі школи з біології, як це робити, — пояснює вона.
1939, 4 січня — Поліна Паньковець народилася на хуторі Малушка Березнівського р-ну Рівненської обл.
1955 — поїхала до Казахстану
1960 — вийшла заміж за казахського українця Віктора Приходька
1961 — народилася донька Ірина
1965 — з’явилася на світ дочка Лариса
1982 — повернулася до України
1988 — народився онук Роман
2006 — побудувала з доньками дачу за містом Чоп Закарпатської області.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати