23 лютого: Свято капітуляції перед силою

І якщо з 8-м березня трохи легше, адже про Клару Цеткін чули всі, то з 23 лютого і до цього часу виходить "неразберіха".  Ще 16 років тому 23 лютого називався Днем радянської армії і Військово-Морського флоту СРСР. Цього дня належне було привітати дідусів та батьків – усіх тих, хто служив у цій самій армії. А служили тоді майже всі чоловіки. Це вважалося як само собою зрозуміле. Ті ж, хто в армії не служив – тихенько помовчували і цим не хизувалися. Так і чим хизуватися, адже в армії з тебе зроблять чоловіка, а хто ти без армії..? Це сьогодні все сприймається з точністю до навпаки, а тоді…
Про історію цього свята розповідали в школах на уроках. "Радянський народ відзначає 23 лютого День своїх Збройних сил тому, що 1918 року загони молодої Червоної армії розбили під Нарвою і Псковом німецькі війська". У цей міф багатомільйонний радянський народ свято вірив, втім, як багато хто з них вірить і сьогодні. Насправді ж, 23 лютого 1918 року – день капітуляції Радянської армії перед німецькою, про яку мало хто знає.
Прийшовши до влади в Росії, Ленін добре пам'ятав уроки напіввоєнізованої Паризької комуни, полеглої через нездатність  керівництва комунарів організувати власну армію. 15 січня 1918 року він підписує Декрет про організацію армії більшовицької Росії – робітничо-селянської червоної (РСЧА). Через кілька днів у Петрограді було створено перший загін нової армії, який пройшов бадьорим маршем по місту.
Найвідоміша книга, що вивчалася в СРСР напередодні Другої світової війни "Історія ВКП(б). Короткий курс", написана Сталіним і фактично стала зразком для радянської історіографії до 1988 року, так описувала наступні події: "Німецький уряд перервав перемир'я і перейшов в наступ. Залишки нашої старої армії не встояли проти тиску німецьких військ і стали розбігатися. Німці просувалися швидко, захоплюючи величезну територію і загрожуючи Петрограду. Німецький імперіалізм, вторгшись в Радянську країну, задався метою повалити Радянську владу. Але озброєна інтервенція німецьких імперіалістів викликала могутній революційний підйом у країні. У відповідь на кинуте партією гасло "Соціалістична вітчизна в небезпеці!", робочий клас відповів посиленим формуванням частин Червоної армії. Молоді загони нової армії - армії революційного народу - героїчно відбили натиск озброєного до зубів німецького хижака. Під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч. Їхнє просування на Петроград було припинено. День відсічі військам німецького імперіалізму - 23 лютого - став днем народження молодої Червоної армії".
Тут все зрозуміло. Читаємо далі: "Щоб забезпечити собі вигідніші умови миру, німці продовжували наступ, і лише 22 лютого німецький уряд погодився підписати мир, причому умови миру були набагато важчі початкових. 23 лютого ЦК ухвалив прийняти умови німецького командування і підписати мирний договір". Вже сьогодні історики в один голос стверджують, що ніякої ПЕРЕМОГИ ТОДІ НЕ БУЛО. А було ось як. 10 лютого 1918 року радянська делегація вийшла з  переговорів. Німеччина повела війська на Петроград, благо перед тим лінія фронту зупинилася за Ригою.
Залишки деморалізованої російської республіканської армії (а не царської, бо вже майже рік Микола ІІ відрікся від влади, а 1 вересня 1917 року Росію проголошено республікою) кидали зброю і бігли до найближчої залізничної станції, де за кожен вагон розгорялася бійка із застосуванням зброї. Ешелони німців услід за ешелонами росіян безперешкодно рухалися до "Червоної" столиці.
У другій половині 30-х, коли СРСР зіштовхнувся з ІІІ рейхом в Іспанії, головним ворогом Сталін проголосив німецьких фашистів. Тут і народилася красива легенда про те, що Червона армія народилася в боях з німцями. В майбутньому ця легенда ще більш посилилася і стала актуальною в роки Другої світової війни.
Ну, а далі веселий радянський народ на легенди не зважав – просто святкував чоловічий день. Після розпаду Радянського Союзу святкувати День Радянської армії стало неможливо, адже з’явився день Української армії – 6 грудня. Проте більшість дорослого чоловічого населення цим днем нехтувало і, за традицією, святкувала своє 23 лютого. І лише 1999 року Леонід Кучма вирішив якось узаконити загальнонародне святкування, проголосивши 23 лютого – Днем Захисника Вітчизни.
Утім, якби там не було, яке коріння чи яку б назву не мало це свято – кожного року, цього дня ми вітаємо своїх дідусів, татусів, чоловіків та братів. Можливо й не всі вони служили в армії, та ми, жінки, віримо, що вони – то наші захисники. І навіть не потрібно йти на війну – достатньо щодня відчувати їхню підтримку. Ну, а ми, в свою чергу, можемо хоча б на один день підіграти їм, що вони – найсильніші та наймогутніші, стати на один день слабкими  та беззахисними і просто подарувати їм свято.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати