Закарпаття: Тендери залишать наших дітей голодними і холодними

Уже за кілька днів діти у наших школах можуть залишитися без тепла, а учні початкових класів – без обов’язкового гарячого харчування. Та якщо зі школи діти принаймні ще можуть прийти додому й поїсти, то як бути з вихованцями інтернатів, котрим іти нікуди?!
Найстрашніше, що є кошти, є харчі, є кому їх постачати і кому готувати – та годі провести передбачену законодавством процедуру, зміст якої, по суті, зводиться тільки до перекачування величезних асигнувань, у тому числі бюджетних, у приватні кишені!
Тривалий час навіть із найвищих кабінетів держави лунає, що чинна система тендерних закупівель є абсурдною і становить загрозу національній безпеці України. Постійно й категорично наполягає на змінах Президент Віктор Ющенко. Буквально виють через це всі керівники – від найменшого села, до міністерств і відомств. На тему державних закупівель напрацьовано чи не з десяток поправок і нових законопроектів, видано купу доручень і розпоряджень. Але все залишається як було...
Діти не винні, а чиновники безпорадні
Звичайно, можна пройтися по всіх розпорядниках державних коштів і назбирати купу вражень та просто кричущих сво­єю абсурдністю прикладів, пов’язаних із тендерами. Їх навіть у нашому неве­лич­кому краї вистачить на твір, не менший обсягом і не менш драматичний, ніж «Війна і мир» Льва Толстого. 
Та чи не найболісніша нині ситуація з освітніми закладами.
– Найжахливіше те, що кошти є, а провести закупівлі чи забезпечити від­повідними послугами неможливо, – каже начальник управління освіти та науки Закарпатської облдержадміністрації Юрій Герцог.
У всій області практично зупиня­ється харчування у школах, яке, за розпорядженням Кабміну, обов’язкове для учнів 1–5 класів. Але як виконувати урядовий наказ, чиновники управління освіти, за словами начальника відділу технічного нагляду за будівництвом та капремонтом управління освіти й науки ОДА Йосипа Райхеля, не знають. Адже підприємці, які готові постачати харчі, масово відмовляються брати участь у закупівлях, бо за тендерні процедури стільки треба заплатити, що вийдеш з такої комерції, як кажуть, голий і босий.
Якщо нічого кардинально не змі­ниться, уже з кінця лютого більшість навчальних закладів змушені будуть припинити харчування школярів. Досі вони використовували дозволених нормативними документами 15 % обсягів попередніх річних угод на закупівлю харчів. Ще можна використати 10 % із сум, запланованих на цей рік, – повідомив на зустрічі з журналістами голова ОДА Олег Гаваші. Очікують реагування на численні звернення до Президента й уряду, яких, вочевидь, цілі торби надходять з усіх куточків держави. Але поки питання вирішуватиметься, їсти не буде що вже днями.
Провести конкурс без конкурсу!
Наступний глухий кут – опалення дитсадків, шкіл, профтехучилищ, інтернатів та інших освітніх закладів. Усі їх останніми роками спішили відокремити від малоефективного централізованого теплопостачання, забезпечити для економії індивідуальними котельнями та установками. Постачальник газу для таких закладів єдиний – «Закарпатгаз». Здавалося б, нащо потрібні якісь тендери, хто й у кого виграватиме? Виявляється, для таких монопольних постачальників спеціально прописана процедура закупівель в одного виконавця. Абсурд? Залежно з чиєї позиції дивитись, а точніше, рахувати. Ну, «вмовили» якось газовиків заплатити за розміщення в каталозі понад 12 тисяч грн. Та тут чергова вимога – треба сплатити ще 1 % обсягу угоди з кожним замовником! Тоді як, наприклад, лише в таких маленьких районах, як Великоберезнянський та Перечинський, ідеться, відповідно, про 16 та 12 тисяч грн.
Реакція «Закарпатгазу» зрозуміла: краще ми вам нічого не будемо постачати, ніж мати такі видатки; вам треба газ, ви й думайте, як заплатити, адже нам НАК «Нафтогаз» тарифи за послуги не підніме. Але державні структури теж зв’язані: звідки взяти кошти, коли бюджетом вони не передбачені? Якщо раніше закон до­зволяв із коштів, на які проводяться торги, робити відрахування на послуги, то тепер це заборонено. 
Відтак «Закарпатгаз» ставить питання про припинення постачання без  розрахунків, а їх не можуть провести, бо казначейство не пропускає кошти – не було процедури закупівлі в одного виконавця.
І знову ж парадокс: закон передбачає, що опалення, скажімо, школярам не можна виключати, хіба у разі аварії, інших непередбачених ситуацій. Тож чиновники не знають, як усьому цьому дати раду... До речі, за словами Райхеля, закон про держзакупівлі, доки його «прогресивно» не поправили у 2005 році, передбачав, що комунальні послуги не потребують процедури торгів.
Дешевше – не означає краще
Це лише два приклади, та в одній тільки освіті їх безліч. Підприємці від­мовляються від перевезення учнів. А куди ж подіти витрати на участь у торгах, якщо ціни пального на всіх заправках області різняться лише на кілька копійок? Або, наприклад, вийшла з ладу в інтернаті котельня. Дітей же нікуди не переведеш, додому на карантин не відправиш. Тепло потрібно негайно. І можна викликати майстрів, замінити котел чи якусь деталь. Але як за все це заплатити?
Навіть банальні канцтовари закупити – ціла проблема. Без тендеру можна це зробити менш ніж на 20 тисяч грн. А це для чималої структури – як собаці муха. А ще встановлений класифікатор не передбачає всі назви предметів, що потрібні для організації.
Окрема тема – якість товарів і послуг, які закуповуються через тендери. Адже перемогти повинен той, хто за­ропонує найдешевше. Але ж хіба господиня зварить добрий борщ, якщо закупить для нього дешеві, але гнилі овочі? Так само, приміром, із оздоровленням дітей. Треба їх відправляти на милість фірми, яка запропонувала найдешевші послуги, але за таких умов перебування і з таким харчуванням назвати це відпочинком, а тим більше оздоровленням, язик не повертається.
Будівництво й ремонти авральними методами
Ще один головний біль багатьох чиновників – освоєння коштів на капітальні видатки. Якщо раніше можна було вести роботи з початку року, а відтак – у міру надходження коштів –  розраховуватися з виконавцем, то тепер доводиться чекати, поки надійдуть асигнування, а тоді пройдуть тендерні процедури. Не кажучи про те, що виконавцям треба вишукувати додаткові гроші, аби «насолодитися щастям» мати справу із закладом, за який платять із бюджету.
Торік через складність із тендерними процедурами ледве змогли освоїти державні субвенції. Але, крім того, що пізно почали надходити в область кошти, на півроку «затрималася» постанова Кабміну щодо переліку об’єктів, на яких їх можна використовувати. Але й після прийняття відповідних документів, приміром, розпорядчі папери щодо збереження історичної забудови міст і об’єктів історико-культурної спадщини надійшли в нашу облдержадміні­страцію через 41 день з дати ухвалення постанови, а на заходи з енергозбереження та газифікацію – через 30.
І цього року, вже з новим урядом, ситуація нічим не краща. За словами О. Гаваші, нині, на кінець лютого, знову нема постанови з визначення переліку об’єктів. Тому не відомо, чи всі 74 за­плановані заклади фінансуватимуться і цьогоріч, а щодо 47-х із них ще потрібні тендерні процедури. Відтак, скажімо, на будівництві школи в Неліпині торік могли освоїти 7,5 млн грн  і завершити її, а встигли провести робіт лише на 4 млн, відстали з будівництвом на півроку, і нині не відомо, чи держава надасть кошти і цього року, чи доведеться шукати їх в області та ра­йоні. А якщо будівництво заморозити, то руйнуватиметься вже зроблене. Аналогічна ситуація і стосовно ремонту будівлі Закарпатського облмуздрамтеатру. А, приміром, як за такої «оперативності» і «турботи» уряду реконструювати тепломережі та котельні, що, за логікою, треба зробити до початку опалювального сезону?
Зашморг на шиї сільрад
Особливо «весело» провадити роботи, постачати харчі тощо у школах, садочках невеликих сіл. Скажімо, є для якихось закупівель 30 тисяч. На майже 20 із них можна провести закупівлю, а на 10 треба оголошувати тендер. І тільки за розміщення оголошення треба за­платити понад 12 тисяч грн, не кажучи про численні інші видатки. Або треба, скажімо, постачати харчі в дитсадок – та процедура тендеру на кілька мі­сяців. Чи, наприклад, потрібно замінити дах у дитсадку, а трьох виконавців, необхідних для торгів, знайти неможливо. Зокрема, з таких причин скасовується до 10 % торгів.
Крім того, сільські ради не мають, по-перше, достатньо коштів, щоб здій­снити навчання членів тендерного комі­тету, оскільки, згідно із законодавством, їх повинно бути не менше 5 чоловік, а вартість навчання у середньому коштує 1500 грн за одну особу (тобто в бюджеті села треба знайти 7,5 тис. грн); по-друге, закупівля товарів, робіт і послуг стає невигідною для учасників торгів, оскільки на сьогодні реєстрація в каталозі учасників процедур закупівель коштує у відкритих торгах – 12375,00 грн, а із запитом цінових пропозицій (котирувань) – 3000,00 грн; по-третє, брак досвіду членів тендерного комітету у проведенні торгів, оскільки тендерний комітет провадить 1–2 процедури в році. Майже неможливо підрахувати витрати на платні номери телефонів (4 або 10 грн за хвилину розмов), якими вимушені користуватися установи для зв’язку із «Європейським консалтинговим агентством».
Чим далі від державного – тим краще?
Ще одна взаконена «радість» – можливість оскарження результатів торгів стороною, яка у них не брала участі. Наші освітяни добре понервувалися, коли, розповідає Райхель, київ­ська фірма «Промінь» мала намір взяти участь у торгах, але не виконала всі процедури, і тому її відхилили. Відтак це оскаржила інша фірма, «Промінь-буд», але в особі одного директора. За два місяці суд відхилив її претензії, але час минав, і не було можливості придбати необхідні засоби для навчання. Однак і це ще не все: питання, чому потрібні документи подали із затримкою на 2 місяці, виникло в Києві. Довелося збирати цілу купу паперів на виправдання – що фірма подала до суду, суд зупинив процедуру тощо. І таких випадків чимало.
Як наслідок, каже начальник управління освіти й науки ОДА, нині хоч і гроші є, та ніхто з підприємців і виконавців послуг не хоче з бюджетними установами навіть говорити.
При всьому цьому державним чиновникам ще й треба остерігатися «підставитися» під звинувачення у нецільовому використанні коштів. Кажуть, доходить до абсурду. Так, нещодавно у Виноградові був випадок – встановлено зловживання на 702 грн. При тому, що кошти ніхто нікуди не витратив – оплатили відповідний рахунок за теплопостачання установи.
Якщо такі тендери існують, то це комусь дуже вигідно
За даними статистики, бюджетними установами Закарпаття торік проведено державні закупівлі на загальну суму 490 млн 278,3 тис. грн. За приблизними розрахунками, витрати  учасників торгів на участь у закуплях, які, як правило, включаються у вартість пропонованих товарів (робіт, послуг), усупереч Закону, можуть становити 10,5 млн грн. Цих коштів вистачило б на утримання установ культури області протягом двох місяців. Крім того, це плановий показник на минулий рік для фінансування галузі фізичної культури та спорту всіх ра­йонів нашого краю! За словами директора державного під­при­ємства «Об’єд­нана дирекція будівництва водогосподарських об’єктів у Закарпатській області» Ростислава Федіва, з 70,9 млн грн державних коштів, які освоєні торік на протипаводкові роботи, виконавці близько 900 тисяч грн  витратили на тендерні процедури. 
Економічні закони невблаганні – все виплачене палатам і агентствам  переможець тендеру компенсує собі за рахунок коштів, якими оплачується державна закупівля. Тож, виходить, для чого «город городили»? Адже не забезпечується головна проголошена мета: створення конкурентного середовища, запобігання корупції, забезпечення прозорості процедур і досягнення оптимального й раціонального використання державних коштів.
Через значні витрати, які учасник торгів зазнає при участі в тендерних процедурах, від державних закупівель відрізається малий і середній бізнес. Зі сфери дії Закону виведені товари, роботи й послуги природних монополій, а також закупівлі спеціального призначення. Тобто для конкурентної боротьби виконавців до­ступна невелика частка державних закупівель на суму, що не перевищує 15 % всіх коштів, спрямованих на придбання товарів, робіт і послуг для державних потреб.
Днями, коли на півтори години запрацювала заблокована Верховна Рада, у першому читанні було прийнято законопроект про держзакупівлі. Хоча кардинальних змін він не пропонує, і охарактеризувати його можна класичною фразою – щуку кинули у річку. Симптоматично, що за цей проект проголосували тільки опозиція та б’ютівці, намагаючись таким чином внести лише косметичні зміни і «заговорити питання», а Президент уже попередив, що такий закон, у разі його ухвалення, не підпише.
Очевидно, що в державі, попри всі демократичні зміни, усе ще є люди, які зацікавлені мати можливість  щоденно й узаконено красти з бюджету мільярди. Вочевидь, вони руками і зубами чіплятимуться за цю схему, доки не придумають і не запустять іншої. Схоже відбувалося впродовж усієї історії незалежної України: схема дикої інфляції на початку 90-х, вексельні розрахунки, неповернення ПДВ...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати