Ужгород: Коли мерії все до лампочки, настає безпросвітна темрява

Перша система міського вуличного освітлення була створена в ХVІІ віці в Амстердамі Яном ван дер Хейденом. У 1668 році він запропонував установити вуличні ліхтарі, щоб городяни не падали в рівчаки, та з метою запобігання вуличній злочинності. Згодом амстердамську новацію запозичили інші міста. Зокрема, вже у 1902 році, власник ужгородської меблевої фабрики «Мундус» Ізідор Гуттман, як свідчить історик Йосип Кобаль, збудував на фабриці першу ужгородську електростанцію, яка забезпечувала місто світлом. Вулиці і площі Ужгорода освітлювалися 178 лампами, які горіли від сутінків до півночі, а попівночі – тільки половина з них.

Від того часу, коли міста почали освітлюватися, градоначальники дуже відповідально ставилися до цього блага цивілізації: утримували значний штат ліхтарників, організовували підприємства з виготовлення та ремонту вуличного освітлення. На вулицях було світло й комфортно, а освітлені в вечірній та нічний час міста набували свого неповторного шарму.

Мабуть, світломаскування в умовах реальної загрози терористичних актів стало для Ужгорода не тільки нормою, а й однією з умов колективної безпеки. Бен Ладен не дрімає! Проте міські чиновники, піклуючись про колективну безпеку, чомусь забувають про безпеку індивідуальну. Частими на вулицях міста над Ужем є травми, які спричинені в першу чергу відсутністю світла. Трапляються й випадки більш неприємні. Так, 28 січня 2008 року через відсутність належного освітлення на вулиці Капушанській стався прикрий випадок. Ужгородець, що рухався автомобілем «Хонда», розминувшись із вантажівкою, яка їхала по зустрічній смузі, відчув сильний удар по своїй автівці. Як з’ясувалося, водій каміона в темряві не вгледів стовбур дерева, зачепив його дахом «фури», і величезна гілляка рухнула на легковушку. Інспектори ДАІ, що складали відповідний протокол, не пов’язують цей інцидент із ДТП. Натомість зрозуміло, що за освітлення вулиць відповідальність несуть комунальні служби міста.

Готуючи публікацію, вирішив пройтися вечірнім Ужгородом та наочно переконатися в остаточній перемозі пітьми над світлом в обласному центрі. На вулиці Українській було так темно, немов у блокадному Ленінграді. Виручило індивідуальне освітлення – кишеньковий ліхтарик. Вулиці Кошицька, Герцена, Тихого, Шумна нагадують Диканьку, над якою Чорт місяця поцупив. Швабській дещо поталанило: вона освітлюється чисельними вітринами магазинів, «бутиків». Інші вулиці, що розташовані в центральній частині міста, освітлені частково: в деяких ліхтарях перегоріли лампочки, інші вщент розбиті. Траплялися й такі, що мерехкотіли та подавали якісь «ознаки життя», але не запалювалися – немов старий колгоспний трактор, якого ніяк завести не вдається. Про суцільну темряву ужгородських дворів уже й не говоримо. Порушував цю проблему енергетик Павло Ужгородський, однак міські чиновники і чути про неї не хочуть, не те, що вирішувати.

Навіяна пітьмою думка про те, що цими темними вулицями, окрім пересічних ужгородців, ходять і депутати міськради, члени міськвиконкому, мене чомусь ще більше засмутила. І просто вжахнувся, уявивши собі мера Ужгорода, коли той після важкого трудового дня, цілком виснажений черговим розподілом земельних ділянок, повертається до своєї домівки. Човгає, сарака, темними і неметеними ще з часів радянської влади провулками, а там на нього чатують відкриті люки та скажені пси... Реаліті-шоу, якому може позаздрити Голлівуд!

Незважаючи на зіпсований настрій, згадав старий анекдот: для того, щоб вкрутити лампочку, необхідно п’ятеро міліціонерів. Тож невже, щоб освітлити Ужгород, теж потрібно п’ять мерів?

От якби кадрові рішення міської влади приймалися не «від ліхтаря», а з усією відповідальністю перед міською громадою, то проблема освітлення вулиць обласного центру, як й інші комунальні проблеми, не були б посадовцям «до лампочки».

Теги:

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати