У Києві помер відомий український дисидент, уродженець Закарпаття Юрій Бадзьо

1958 року закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету. 1958–1961роки – учитель, директор восьмирічної школи на Мукачівщині.

1961–1964 роки – аспірант, 1964–1965 роки – молодший науковий співробітник Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. Кандидатську дисертацію «Критерій правди в оцінці літературно-художнього твору» не захистив через переслідування.

1961–1964 роки – член Ради першого в Україні неформального об'єднання національно-демократичного напряму – Київського клубу творчої молоді. За участь у шевченківських вечорах та акції протесту проти політичних арештів під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у серпні 1965-го його звільнили з роботи.

Впродовж 1965–1974 років був безробітним, викладачем, коректором, редактором, 1974–1979 роки – вантажником. У 1972–1979 роках підготував працю «Право жити» про колоніальне становище України, рукопис якої (1400 сторінок) був викрадений з квартири. За звинуваченням в антирадянській пропаганді Юрія Бадзя засудили 12 грудня 1979 року на 7 років ув'язнення, яке відбував у таборі у Мордовії. Через те, що відмовився писати клопотання про звільнення, вийшов на волю лише 9 грудня 1988 року.

1989–1990 роки – працював завідувачем відділу Товариства української мови імені Тараса Шевченка, 1990–1992 роки – голова Національної ради Демократичної партії України. Із червня 1993-го працював науковим редактором в Інституті філософії НАН України. Член Спілки письменників України з 1996-го. Лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1999).

Юрій Бадзьо є автором численних публіцистичних статей, звернень, заяв про українських письменників, українську літературу, перекладів з німецької мови в періодичних виданнях.