Бар’єри байдужості намагаються долати жителі Ужгорода з особливими потребами

КРОК УПЕРЕД

У кінці січня в Ужгороді відбулося розширене засідання колегії Закарпатської облдержадміністрації. Розглядалися питання „Про стан виконання Указів Президента України від 27 грудня 2005 року ¹1845/2005 „Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів” та „Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями” в частині створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями і реабілітації інвалідів”.

У виступах називалися прикрі факти байдужості, проілюстровані навіть окремими фотознімками, на яких зафіксовано, як відреагували деякі чиновники на необхідність облаштування доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до місць загального користування. Нижче обласного показника пристосовані об’єкти у Мукачівському (10%), Ужгородському (22,8%), Перечинському (25,2), Міжгірському (26,1%), Свалявському (40%) районах та Хусті (45%). Але із загальної кількості будівель, пристосованих до доступу інвалідів та інших маломобільних груп населення, всього 909 відповідають державним будівельним нормам.

До речі, будівлі прокуратури, судів, міліції та СБУ об-лаштовані необхідними засобами доступу відповідно на 31,2%, 40%, 41,7% та 7,1%. А ці органи у першу чергу повинні опікуватися виконанням відповідних законів, указів, інших нормативних актів, що стосуються людей з обмеженими фізичними можливостями. На колегії пролунала пропозиція: де це технічно можливо, переобладнати споруди відповідно до державних будівельних норм та передбачити в місцевих бюджетах кошти для здійснення заходів щодо забезпечення безперешкодного доступу інвалідів та інших маломобіль-них груп населення.

Державними розпорядженнями створено обласний комітет забезпечення доступності інвалідів та інших маломобіль-них груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури

Прикро, що досі не створені комітети у Берегові та Ужгороді.

ДОСТУП — БЕЗ ПЕРЕШКОД?

А чи вирішують уже наявні пандуси проблему безба-р’єрності? Практика показує, що хіба що на сорок відсотків. «Сьогодні відсоток доступності визначити не можна, – зазначає Василина Марко, голова правління Ужгородського товариства інвалідів праці та дитинства. – У будівлю зайти можна, а далі… бар’єр на бар’єрі: чи то високі пороги, чи вузькі двері, чи ще кілька додаткових сходинок. З першого січня 2000 року в Україні чинні державні будівельні норми, у яких чітко визначено параметри обладнань і пристроїв, якими мають бути об-лаштовані будинки та споруди. Проте дотепер ми не бачимо широкого втілення цих норм у життя».

На державному рівні розроблено ознаки доступності до об’єктів житлового та громадського призначення для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення. Зокрема: безпроблемне пересування по прилеглій території – тротуари шириною не менше 1,5 м – 1,8

м, відсутність сходів на тротуарах, пониження в місцях переходу через проїжджу частину; наявність визначених місць для паркування автомобілів інвалідів найближче до входу в будинок; достатньої ширини вхідні двері; доступний в’їзд у приміщення – пандуси під кутом 10–12 градусів; відсутність у приміщенні порогів (не більше 2,5 см), широкі двері (не менше 85 см), широкі коридори (1,2 м для вільного проходу); доступність до усіх поверхів у будівлі (наявність ліфтів, ескалаторів); наявність доступного і пристосованого туалету; доступні для людей у візках дієвих частин таксофонів, банкоматів, приладів обслуговування та отримання інформації та означення місцезнаходження (піктограми).

Подружжя інвалідів-візоч-ників Іван та Валерія, незважаючи на інвалідність, щодня приїжджають на роботу на власному автомобілі. Інколи по дорозі їм необхідно відвідати магазин, аптеку. Вони стверджують, що в місті Ужгороді є всього декілька придатних до використання пандусів. «На деякі пандуси здоровій людині видертися важко, не те що хворій, – розповідають інваліди, — немає поручнів, висота пандусів та матеріали, з яких вони виготовлені, не відповідають ніяким нормам».

Причиною недосконалості встановлених пандусів, вважають інваліди, є безвідповідальність керівників установ та організацій та фахівців у галузі архітектури та будівництва, котрі не керуються відповідними чинними нормативами. Часто при цьому вони посилаються на відсутність коштів. Але побачивши матеріали оздоблення деяких будівель, розумієш, що ці люди просто лукавлять. «Пандуси із швелерів чи з дорогої плитки без обох поручнів зовсім не придатні до використання, – пояснює Василина Марко. – Потрібно ставити їх не для «галочки», а виключно відповідно до державних будівельних норм».

Справді, у багатьох містах області встановили саме такі «галочні» пандуси зі швелерів, без поручнів тощо і відзвітували про виконану роботу. На Закарпатті є райони, в яких вимоги безперешкодного доступу інвалідів до закладів освіти, культури, установ Пенсійного фонду тощо виконані лише на один чи два відсотки.

Утім, лише проблемою доступності питання не вичерпується. Йдеться і про перевізників, адже практично всюди відсутні спеціально облаш-товані для перевезення інвалідів транспортні засоби. Необхідні також спеціальні автостоянки для автомобілів інвалідів, є потреба у будівництві житла, спеціально об-лаштованого для інвалідів. У багатоповерхівках не працюють ліфти, отже інваліди на візках роками не мають змоги виїхати на вулицю. Не облаштовані пологими спусками, підйомами пішоходні переходи, світлофори для сліпих та слабо-зорих, недоступні таксофони й банкомати.

Залишається сподіватися, що справа нарешті зрушиться з місця — і не лише в Ужгороді.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати