Іван Курах, Ужгородська ЦМКЛ: Лікарняна каса – багатший платить за бідного, здоровий – за хворого

На що скаржиться наша медицина? Насамперед на безгрошів’я, жебрацьке фінансування. Всі біди і болячки нашої медицини Іван Курах відчуває на власному досвіді, бо вже багато років причетний до організації охорони здоров’я. Він належить до тих людей, які не тільки нарікають на хвору і злиденну медицину, а й пропонують шляхи її одужання, принаймні фінансового. Ставить діагноз і пропонує рецепт. Іван Ілліч – прихильник запровадження і розвитку страхової медицини. Колектив, очолюваний ним, одним з перших започаткував її в Ужгороді. І радіє лікар, що нинішній рік є першим за останні 10 років, коли медичні заклади міста ввійшли у новий рік без боргів.

Ситуацію, яка склалась в системі охорони здоров’я України, можна охарактеризувати висловлюванням Леоніда Кучми: «Температура в лікарні нормальна... за рахунок померлих». Якщо говорити загалом про стан медицини, то пацієнт швидше живий, ніж мертвий. Бо попри труднощі, лікувальні заклади потроху поповнюються сучасною апаратурою. Але тисячі хворих громадян не можуть отримати безоплатну медичну допомогу, гарантовану Конституцією України. Тож нинішні українські закони, в яких чітко написано про право кожного громадянина на безоплатну медичну допомогу, звучать не інакше, як насміхання. З власного досвіду знаємо, що безоплатної медицини не буває.

Лікувальним закладам «рекомендують» самим шукати недостаючі кошти. От і шукають. Хто співпрацює з «благодійним» фондом, хто зі «страховою» компанією, а хтось із лікарняною касою. Питання, пов’язані зі здоров’ям, хвилюють кожного з нас. Скажімо, чому офі-ційно медична допомога в нас безоплатна, а насправді, лікуючись, влітаємо у добрячу копійку? Чому інваліди мають право отримувати медикаменти за півціни, а скористатися цим правом не випадає нагоди? Чому вартість препаратів у різних аптеках суттєво відрізняється і ніхто цього не регулює? Запитань багато – відповідей..?

А тим часом українці, яких із тих чи інших причин не влаштовує робота державної медицини, за медичними послугами звертаються до приватних клінік. Отож, приватна і страхова медицина як альтернатива державній – окрема тема для розмови.

Кожен, хто хоча б раз звернувся за медичними послугами до приватного лікаря, може підтвердити: йдеш із одною болячкою, а потім з’ясовуєш, що в тебе їх цілий букет. І починається: дороговартісні аналізи, ліки („недешеві, але ду-у-же ефективні, якраз у мене їх можете придбати”), контрольні аналізи, ще один невеличкий лікувальний курс, знову аналізи, а потім для профілактики – ще з півроку якісь пігулки поприймати (купувати їх знову ж таки треба в приватного лікаря).

Знайома картина, чи не так? Який же вихід? Адже кожному хочеться бути здоровим. Отож, з’являється чимало тих, які воліють щомісяця вносити частину власних коштів у так звані лікарняні каси, котрі згодом оплатять людині її лікування. Як відомо, в Україні до лікарняних кас залучено мільйони людей. У багатьох областях вони давно й успішно функціонують, охоплюючи не лише міське, а й сільське населення.

Дати змогу людям, які часто не звертаються до лікарів лише через брак коштів, своєчасно одержати медичну допомогу — одне з головних завдань громадського об’єднання «Лікарняна каса», створеного при Ужгородській міській центральній клінічній лікарні. Ось що думає з приводу лікарняних кас головний лікар цього закладу Іван Курах.

– Нині медицина опинилася у ситуації, коли ми самі повинні вболівати за свою справу. Так склалося, що згідно з формульними розрахунками усі заклади області фінансуються прекрасно. Проведемо паралель з нашими сусідами – обласною клінічною лікарнею, яка має на 140 ліжок більше, ніж наша, і яка отримує з бюджету 8 мільйонів гривень на медикаменти, порівняно з нами, де є 600 тисяч, різниця відчутна. Тут слід врахувати, що наша лікарня цілодобово ургентна і до нас завозять хворих у критичних випадках, без свідомості, у вкрай важких станах, котрим потрібна термінова допомога, звичайно, з великими витратами, ніж при наданні планової допомоги. Певна річ, згадані лікарні підпорядковані різним бюджетам, але ми єдиний медичний заклад у місті, що працює в ургентному режимі. І ми всі повинні знати, що ніхто з нас не застрахований від різного роду випадків і травм і що саме у тих ситуаціях усі хворі поступають у ЦМКЛ. Так, я розумію, можна спланувати обстеження у Львові, Києві чи Угорщині і навіть далі – у Європі, але, на жаль, ургентні трафунки ніхто не планує. Коли хворий готується до планового стаціонарного лікування, він заощаджує кошти заздалегідь, але зовсім інша справа, коли хворий потрапляє до лікарні зненацька. Витрати на одного хворого дуже великі. Для прикладу: нещодавно ми мали пацієнта із розривом стравоходу, слава Богу, все обійшлося благополучно, але ми підрахували, що його лікування обходилося родині у 1280 гривень у день. Нам держава пропонує 3,5-4 гривні на день. Але ж пацієнти різні, одні спроможні платити за лікування, інші ні, а надавати медичну допомогу необхідно усім.

Коли мова пішла про планове лікування, хочу сказати – мене радує, що люди переважно вибирають не лікарню, а лікаря – того, якому вірять. Радий, що міська лікарня має хороших спеціалістів і сильний колектив, бо ж характер і професіоналізм лікаря гартується переважно під час екстрених випадків, за невідкладних обставин. Так, багато людей ідуть саме до нас, роблячи це свідомо, хоча добре розуміють ситуацію, коли усі медикаменти доведеться купувати. Також добре відомо, що міська клінічна лікарня єдина серед прилеглих районів Ужгородського, Перечинського, Великоберезнянського, звідки більшість хворих із тяжкими травмами у критичних ситуаціях везуть в Ужгород. І якщо чергує міська лікарня, їдуть сюди, бо по закону ми не маємо права людині відмовити. Тому наш заклад лікує 32-35 % іногородніх хворих. Правда, Ужгородський район хоча й компенсує наші затрати субвенцією – 1 мільйон 800 гривень, але решта … Разом з тим ми вдячні за надану допомогу обласному управлінню охорони здоров’я у придбанні необхідної апаратури на суму 260 тисяч, проте питання медикаментозного забезпечення для нас є болючим.

Тому у даному випадку є єдиний вихід розширення лікарняної каси.

В Ужгороді лікарняна каса діє з 2002 року. Її започаткували медики і на нинішній день сюди входять всі медичні заклади міського підпорядкування, Ужгородська швейна фабрика і Коледж мистецтв ім. А.Ерделі Закарпатського художнього інституту. Потребу створення лікарняної каси Іван Ілліч пояснив тим, що в умовах дефіциту бюджетних коштів існує необхідність залучення додаткових, позабюджетних джерел фінансування. Тому лікарняна каса створюється як механізм прозорого залучення регулярних членських внесків і цільового їх використання - насамперед для медичної допомоги її членам. Накопичувальний період кожна лікарняна каса визначає самостійно, виходячи зі своїх економічних розрахунків і місцевих умов. Зазвичай, це 2-4 місяці з моменту юридичної реєстрації лікарняної каси. Діяльність каси контролює Спостережна рада і Правління, до якого можуть входити будь-які члени каси, обрані на звітно-виборчих зборах.

Мушу сказати, що на Закарпатті лікарняні каси приживаються чомусь дуже важко. От у Миколаївській, Херсонській, Одеській областях вони набрали такого розмаху, що їх накопичення можуть утримувати простих людей. Лідером на Україні виступає місто Вознесенськ на Миколаївщині й у них варто повчитися. Мер міста є начальником управління муніципальної лікарняної каси. Відомо, що їхня каса уже накопичила такі кошти, що жителі Вознесенська мають змогу лікуватися в клініках інших регіонів чи Києва, де фінансування іде із цієї каси. Тут і складні операції, які часом обходяться в 10-15 тисяч гривень, і навіть протезування. Тому люди зацікавлені сплачувати хай навіть мізер, аби лише бути членом лікарняної каси.

Як бачимо, потрібно зовсім небагато, була б воля наших земляків. Із заробітку відраховується всього–на-всього 1 %, і чим вища заробітна плата, тим більший наш внесок у лікарняну касу. Звідси, той, хто багатший, платить за бідного, а той, хто здоровий – за хворого.

Коли запрацювала Ужгородська каса, хворі отримували по 40-60 гривень, нині члени лікарняної каси мають змогу пролікуватися на 600 гривень. Бувають випадки, коли хворий потребує повторного лікування у тому ж році, а цифри сягають 800 грн. – лікується. Важливо те, що ці кошти витрачаються не на потреби лабораторії, вакцину чи кислород, а виключно на лікарські препарати.

Хоча у нашому місті процес залучення ужгородців до лікарняної каси іде «зі скрипом», але я вдячний депутатам міськради, і зокрема голові бюджетної комісії Марії Бадиді, за порозуміння і підтримку. Нині у нас єдина головна, спільна мета, починаючи від міського голови Сергія Ратушняка і закінчуючи робітниками, а місто налічує 46300 працюючих, все ж таки внести свою частку у муніципальну касу 1% від заробітку. Ми, медики, готові особисто вести роз’яснювальну роботу у трудових колективах і ми це робитимемо. Бо, окрім того, що кожного дня ми стоїмо біля ліжка свого пацієнта, мусимо ще й допомогти собі і хворому, адже яким би лікар не був розумним і досвідченим, без медикаментів він не допоможе. І найстрашніше, коли до лікарні потрапляє пацієнт, який не в змозі купити навіть шприц.

Тож ужгородська медицина не хоче виглядати сірою. Звичайно, я розумію, що, окрім охорони здоров’я, в Ужгороді є ще цілий ряд питань і проблем, але здоров’я людей повинно бути на першому місці. У даному випадку ми – лікарі – не просимо коштів, ми просимо сприяння і допомоги у розширенні лікарняної каси. На нинішній день це єдиний вихід, поки наша країна не перейшла на страхову медицину.

Просимо усіх працюючих ужгородців вступити у лікарняну касу і зробити той невеличкий, але свій внесок. І дай Бог, щоб вам ніколи ці кошти не згодилися, але ви допоможете тим, хто їх вкрай потребує. А коли і виникне критичний момент зі здоров’ям – ви неодмінно будете забезпечені необхідними медикаментами.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

У всьому прогресивному світі медичне страхування вже давно стало нормою. Сьогодні європеєць із середнім заробітком навіть не уявляє собі, як можна бути не застрахованим, адже тоді лікування для нього стане непосильним тягарем. Коли говорити про нас, то маємо вибір: звернутися по допомогу в звичайну лікарню або скористатися послугами приватної. Втім, не поспішаймо радіти. Навіть у державній лікарні медики нададуть вам список необхідних ліків, які потрібно придбати, а їхня ціна не завжди всім по кишені. Щоб якось змінити становище, на теренах нашої держави близько десятка років діють лікарняні каси взаємодопомоги, які беруть на себе відповідальність оплатити ваше лікування. Хоча і маленькими кроками, але ми все-таки рухаємось у напрямку до страхування свого здоров’я. Починати доведеться з лікарняної каси, щоб зцілити медицину, яка зцілить нас.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати