Розгадані таємниці Лінії Арпада

Не стала винятком і Угорщина, яка була сателітом Німеччини. Канцлер Німеччини Адольф Гітлер після Мюнхенської змови у вересні 1938 року ще не вирішив остаточно долю всієї Чехословаччини, але вже у березні 1939-го практично подарував Закарпаття адміралу Міклошу Горті — регенту Угорщини.

Родоначальник угорської королівської династії князь Арпад навіть гадки не мав, що названа його іменем оборонна смуга своєю протяжністю перевершить аналоги — відому французьку Лінію Мажино (400 км), фінську Лінію Маннергейма (136 км). Лінія Арпада видовжилася в Карпатах на понад 600 км — від Дукельського перевалу, що розділяє Польщу і Словаччину на заході — до Яблуницького перевалу (межа Івано-Франківської та Закарпатської областей України) на сході. Довшою була лише Лінія Сталіна, яка тягнулася від Карельського перешийка до самого Чорного моря (1200 км з розривами), німецька Лінія Зігфрида (630 км). Проте і Лінія Арпада не була суцільною, а складалася з окремих вузлів оборони. На 1944 рік вона складалася з 99 оборонних пунктів, кількох сотень ДОТів і ДЗОТів, 760 залізобетонних і 440 дерев'яно-земляних споруд, 440 вогневих майданчиків, 400 кілометрів траншей і стрілецьких окопів.

Створенню довжелезної оборонної артерії в Карпатах передували відомі історичні події. Незалежній державі — Карпатській Україні, що її проголосив прем'єр-міністр автономного уряду Августин Волошин увечері 14 березня 1939 року, судилося проіснувати лише добу. Впродовж трьох наступних днів усю територію Закарпаття окупували угорські війська. По Ужоцькому перевалу в Карпатах, що нині розмежовує Львівську і Закарпатську області, тоді проліг новий міждержавний кордон Польщі з Угорщиною. Під час захисту Карпатської України загинуло щонайменше дві тисячі бійців і мирних жителів. Багато загинуло й українців із Польщі — січовиків. У розгромі Карпатської України брали участь  польські війська і прикордонники. Але після підписання 23 серпня 1939 року пакту Молотова—Ріббентропа межі держав кардинально змінилися. Польщу розчленували Німеччина й СРСР, і цей перевал став уже угорсько-радянським кордоном.

Відтак регент Угорщини адмірал Міклош Горті наказав побудувати вздовж гірського хребта Карпат величезну оборонну Лінію Арпада, названу на честь вождя угрів (оногурів) Арпада. Вона призначалася для захисту угорського кордону від наступу радянської армії. І ось із жовтня 1939 року до 1944-го солдати штрафних батальйонів угорської армії будують у Карпатах довгу переривчасту лінію з великою кількістю дотів, дзотів, мінних полів, протитанкових загороджень. Про складність будівництва бункерів свідчить сам метод так званого плаваючого опалубка — у горах вручну видовбували ґрунт, вивозили і далі бетонували стіни… А будматеріали забезпечували військовополонені, працюючи в кар'єрах, каменоломнях, на дробильних машинах. Усе це відбувалося в режимі суворої секретності.

Тунель бункера Лінії Арпада

Територією українських Карпат Лінія Арпада пролягла майже на 350 км у довжину і до 60 км у глибину. Її залишки (доти і дзоти) ще й нині можна побачити вздовж усієї території Закарпаття. А в районі Ужоцького перевалу ця оборонна смуга була надважливою, бо мала контролювати пересування ворожих військ автомагістраллю Львів—Будапешт—Відень. Укріпрайон на цій ділянці давав можливість стежити за переміщенням ворога в різних напрямках — на Ужгород, Мукачево, Хуст і Рахів.

…Від мальовничого міста Свалява проїжджаємо курортне селище Поляна, минаємо село Уклин із перевалом, що з'єднує два райони Закарпаття. А далі звивиста напіврозбита дорога веде до Верхньої Грабівниці Воловецького району. У центрі села — дерев'яний солдат в однострої угорської армії запрошує відвідати шедевр військового будівництва — бункер Лінії Арпада. Його тунель, що нині доступний для туристичного огляду, видовжився майже на 800 метрів із виходами на чотири доти. У цих дотах під час Другої світової війни були кулемети, міномети і навіть зенітні установки, з яких збивали літаки. Висота підйому в деякі доти досягала 12-поверхового будинку. Ці вогневі точки були побудовані так, щоб, коли "покладуть" одного снайпера, його відразу міг заступити інший. 

У бункері діяв командний пункт. Було обладнано казарму, яка вміщала одночасно 100–150 солдатів. Ну а хіба без зброярні й складів із провізією це повноцінний військовий об'єкт? Працювала й лікарня з операційним відділенням, куди привозили поранених. Командування угорської армії дбало про здоров'я і силу солдатів. У лікарні їм надавали навіть стоматологічні послуги. Циркуляцію повітря в підземеллях забезпечували вентиляційні шахти. Тепер їх немає — легенями бункера слугують доти.

Командування радянської армії усвідомлювало, що проривати Лінію Арпада, особливо в її укріплених районах, в лоб буде важко, бо це загрожує величезними втратами живої сили і техніки. Тому на Керешмезькому напрямку (Керешмез — угорська назва містечка Ясіня) війська 2-го і 3-го Українських фронтів, просуваючись у Румунію, зробили обхідний маневр. Через Свидовецький хребет вони обійшли укріпрайон цієї лінії в межах Яблуницького перевалу й у серпні 1944 року визволили Молдавію і розгромили румунські війська. Румунська армія, яка воювала на боці гітлерівської Німеччини, перейшла на бік військ Антигітлерівської коаліції.

Лікарня в бункері

У вересні 1944 року розпочалася Східно-Карпатська військова операція. Частини 1-го Українського фронту після завершення Львівсько-Сандомирської наступальної операції вийшли у передгір'я Карпат. Війська 1-го і 4-го Українських фронтів, поспішаючи на допомогу Словацькому національному повстанню, все-таки пішли через Ужоцький перевал, прориваючи Лінію Арпада. Радянське командування поставило перед 2-м Українським фронтом, який увійшов у Румунію, важливе завдання — завдати удару з Орадя-Маре в напрямку Дебрецен—Ніредьгаза—Чоп і у взаємодії з 4-м Українським фронтом взяти ворога в кільце в районі Мукачева. Бої в горах тривали майже три тижні. Німецьке командування під тиском частин 2-го Українського фронту, що наступали, було змушене 9 жовтня розпочати відведення військ, а з 15 жовтня — і з усього Закарпаття. Наступного дня керівництво угорської армії пішло на переговори з радянськими військами і здало бункер. А 28 жовтня 1944-го всю територію Закарпаття було визволено від німецько-угорських військ.

Поза сумнівом, бункером могла скористатися УПА. Щоб завадити цьому, Сталін 1945 року наказав його знешкодити. Центральний вхід і чотири доти підірвали. Понад два десятиліття цей військовий об'єкт був законсервований, ніхто не мав до нього доступу. І лише 1968 року, коли в Чехословаччині розпочалася "Празька весна", бункер ожив — мукачівські прикордонники його розконсервували і облаштували там запасний командний пункт. Відтоді й аж до початку 1990-х бункер був під юрисдикцією МО СРСР, а потім України. А вже наприкінці 1994 року, після підписання Будапештського меморандуму, за яким Україна відмовилася від ядерної зброї, МО України передало бункер на баланс Підполозянської сільради Воловецького району. Легко здогадатися: орган місцевого самоврядування тоді не мав коштів на його утримання. Чимало металевих конструкцій, вентиляційні шахти просто розграбували. А передати його в оренду чи концесію приватному бізнесу під певні інвестиційні зобов'язання не дозволяли як не місцева влада, то правоохоронні органи.

Експозиція зброї та амуніції угорської, німецької, радянської армій

І лише нещодавно, 2012 року, бункер узяли в оренду місцеві підприємці. Після ремонтних робіт у ньому облаштували музейну експозицію — панораму історичних подій, пов'язаних із життям бункера; виставку зброї та амуніції угорської, німецької та радянської армій; створили імпровізовану лікарню, продовольчий склад. Нині біля цього військового об'єкта розбудовують туристичну інфраструктуру — кафе, місця для продажу сувенірної продукції, автостоянку. Та краще приїхати і переконатись у цьому самим.