Привид дівчини блукає Ужгородським замком

...Один із володарів замку мав доньку — таку красуню, що слава про її вроду сягала далеких країв. Якось до замку навідався один воєвода, але з чорними замислами. Щоб завоювати фортецю, він хотів вивідати, як охороняється укріплення, де знаходяться потаємні ходи тощо. Воєвода познайомився з донькою володаря, а та, закохавшись у нього, все й розповіла. Батько дізнався про цю зраду й звелів замурувати дівчину в стіні замку живцем. Відтоді опівночі вона виходить у білій сукні зі своєї в'язниці й із плачем блукає коридорами фортечного палацу, галереями та бастіонами аж до третіх півнів. А на світанку знову повертається назад.

Інша інтерпретація цієї легенди така.

У замку є численні потаємні ходи, один з яких з'єднував фортецю із зовнішнім світом. Про його існування знала тільки сім'я феодала. Розголошення цієї таємниці каралося смертною карою. Дочка володаря замку закохалася в його слугу, а той утік до бунтівників. Щоб мати змогу зустрічатися з коханим, вона хотіла скористатися цим потаємним ходом. Дівчина не знала, що батько відтоді, як слуга втік із фортеці, наказав варті пильно стежити за кожним її кроком. І як тільки юнка спробувала відчинити замасковані двері підземного ходу, її схопила сторожа. Юнак чекав дівчину під розлогим дубом у призамковому лісі. Та раптом на нього накинулася озброєна охорона, скрутила руки й потягла в фортецю. Там, на очах дівчини, хлопця стратили, а нещасну батько наказав замурувати в стіні. От і блукає ночами її тінь у вигляді білої хмаринки, прагнучи зустрітися з коханим.

— Є розповіді про примар, котрі з'являються й поза межами замку, на старому кладовищі, що розташоване на території музею народної архітектури, — каже Ілля Грибанич. — Їх бачив серед ночі кочегар, який працював тут у сімдесяті роки. Підкинувши у вогонь дров та вугілля, він вирішив перепочити. Аж раптом помітив на трубі чоловіка в чорному. Тут же до невідомого підійшла дівчина в старовинному одязі, і пара почала обніматися. Кочегар кинув у них гумовим скатом. Тієї ж миті у приміщенні почали літати дрова, інші речі. Кочегар вибіг на подвір'я й покликав охоронців. Ті прийшли подивитися, що ж там коїться. І справді: все було розкидано. Дочекавшись ранку, кочегар одразу написав заяву про звільнення з роботи.

Через кілька років один із охоронців музею почув десь опівночі тихі кроки. Він вийшов із приміщення й побачив неподалік від дерев'яного моста, що веде до головного в'їзду в замок, прозору хмаринку, яка контурами нагадувала жіночу постать. Хмаринка важко зітхала. Розповів про побачене колегам. Ті пішли до мосту, але примара вже зникла. Жінку, яка сиділа на пні й розчісувала довге волосся, бачив ще один охоронець музею. Коли підійшов ближче, помітив, що вона зовсім прозора.

Усі примари, як правило, з'являлися опівночі.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати