Одне з них — про встановлення пам'ятника на Верецькому перевалі до 1100-річчя приходу угорців у Карпатську низовину. Судячи з коментарів Віктора Ющенка та президента Угорщини Ласло Шойома, сторони вирішили зробити «культурний обмін»: Україна сприятиме встановленню пам'ятника угорцям на Верецькому перевалі, а Угорщина встановить у Будапешті монумент жертвам українського голодомору. Всеукраїнські інформагентства у своїх повідомленнях подали вирішення цього питання як доконаний факт. Практично ніхто не звернув уваги на те, що напередодні приїзду Ласло Шойома на Закарпаття обласна рада питання про погодження встановлення пам'ятника угорцям «успішно» провалила, чим поставила президентів двох держав у, м'яко кажучи, не зовсім зручне становище.
До історії питання
Питання про встановлення пам'ятника в Українських Карпатах на адміністративній межі між Закарпатською та Львівською областями угорці порушили ще на початку 90-х років минулого століття. У 1996 році в Будапешті з цього приводу навіть відбувся конкурс, на якому переміг проект мукачівського скульптора Петра Матла та архітектора Арнольда Медвецького. Монумент має символізувати 1100-річчя приходу угорських племен у Карпатську низовину та віднайдення ними своєї батьківщини. У 1896 році (тоді Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини), коли угорці відзначали 1000-річчя свого приходу за Карпати, подібний пам'ятник уже був встановлений на Верецькому перевалi, однак простояв він менше 50 років. У кінці Другої світової війни угорські війська, відступаючи під натиском Червоної Армії, завбачливо демонтували його. Наступні 50 років питання про пам'ятник не піднімалося, однак після розпаду СРСР «Всесвітня спілка угорців» знову поставила його на порядок денний. Це одразу викликало гарячі дискусії аж до повного несприйняття у таборі патріотичних (або, якщо комусь до вподоби — націоналістичних) українських сил. Причини, що збурили інтелігенцію, були дві. По-перше, дехто вважає, що встановлення пам'ятника на місці, де колись починалася Велика Угорщина, — це прояв угорського шовінізму. Підклали дров до багаття й публікації в ЗМІ, що монумент вінчатиме героїчний для угорців птах Турул (сокіл), якого багато хто сприймає як символ угорської державності. По-друге, в 1939 році приблизно на цьому ж місці були розстріляні карпатські січовики, і в деяких українських публікаціях дотепер можна знайти відомості про пряму причетність до цієї події угорських військ.
Утім, якщо спробувати детально розібратися в проблемах, що виникли навколо встановлення пам'ятника, виявиться,що гарячі дискусії певною мірою інспіровані штучно через брак достовірної інформації. Hi Турула, ні інших символів угорської державності в проекті пам'ятника не передбачено. Монумент складатиметься з 7-метрової каплиці у формі пірамідальної семикутної зірки (число cім має символічне значення — за кількістю племен, які сформували основу угорської нації), зображення якої можна зустріти у фольклорі чи не вcix етносів, що населяють Карпати, а також символічних воріт, що відчиняються зі сходу на захід. Надписів чи лозунгів, які несли б ідеологічне забарвлення, на каплиці не буде, запланована лише інформаційна табличка з зазначенням, якій події присвячено пам'ятник. Що ж до розстрілу січовиків на Верецькому перевалі, то угорські війська мали до нього хіба що опосередкований стосунок. У березні 1939 року, після окупації Угорщиною Карпатської України та жорстокого придушення опору, який намагалися чинити загарбникам карпатські січовики, чимало галичан, що входили до складу Карпатської Ciчi, рятувалися від переслідувань втечею в Румунію. Румуни відловлювали втікачів i повертали до Угорщини, яка депортувала їx на батьківщину. Польща дуже ревниво слідкувала за подіями по цей бік Карпат, прекрасно розуміючи, що у разі успіху Карпатської України визвольні українські змагання перекинуться й на Галичину. Тому одразу після депортації польські військові просто розстріляли січовиків поблизу кордону без суду й слідства. Питання, чи знали угорці, що очікувало українців одразу після депортації, — дискусійне, однак те, що безпосередньо до розстрілу вони стосунку не мали — історично встановлений факт. Кількість загиблих на Верецькому перевалі достеменно невідома. За спогадами мешканців навколишніх сіл, їx було від 500 до 600, однак чимало істориків зауважують, що без документальних підтверджень до цього числа слід ставитися обережно, розстріляних січовиків могло бути й набагато менше. До речі, тіла загиблих належним чином не перепоховані й не вшановані до сьогодні, на місці розстрілу встановили лише пам'ятний хрест. І той факт, що в цій же місцевості (приблизно за 1,5 — 3 кілометри від пам'ятного хреста) планують встановити пам'ятник до 1100-річчя приходу угорців, дехто схильний розцінювати не інакше, як наругу над пам'яттю розстріляних січовиків.
Завершальний акорд, що став неприємною несподіванкою
Питання про встановлення пам'ятника угорцям уже має свою коротку історію. Найцікавіше, що воно могло бути вирішене ще п'ять років тому, причому — без гострих дискусій та гарячих суперечок. У 2002 році розв'язанням цієї делікатної ситуаії займався тодішній "губернатор" Закарпаття Геннадій Москаль, котрий обрав свою тактику. ОДА профінансувала відрядження кількох учених до Будапешта, щоб ті в тамтешніх архівах вивчили матеріали про події 1939 року на Верецькому перевалі (щоправда, як зізнався авторові матеріалу один із учених, «хитрі» угорці показали далеко не всі apxiвнi документи). Паралельно в населених пунктах Закарпаття та Львівщини, що прилягають до Верецького перевалу, проводилася роз'яснювальна робота щодо ролі угорської влади у розстрілі січовиків. Встановлення пам'ятника до 1100-річчя приходу угоpців було вирішено пов'язати з ушануванням розстріляних українців. Спочатку мали встановити пам'ятник січовикам, при цьому частину фінансування на його зве- дення брали на себе угорські культурні товариства. А після цього на Верецькому перевалі мав постати монумент до 1100-річчя приходу угорців. Щодо пам'ятника січовикам був навіть проведений конкурс, на якому переміг конкретний проект, після чого ОДА підшукала кількох спонсорів, які погодилися профінансувати встановлення пам'ятника. Однак у кінці 2002 року Г. Москаля зняли, а в об'єднаних «есдеків», що прийшли йому на зміну, були інші завдання, тому питання з пам'ятником потроху заглухло. Знову на порядку денному обласної влади воно виникло лише тепер, у зв'язку з приїздом на Закарпаття українського й угорського президентiв. Переговори зі встановлення пам'ятника на Верецькому перевалі тривали між Україною й Угорщиною на дипломатичному рівні кілька останніх років, рішення Закарпатської обласної ради про погодження конкретного місця мало стати завершальним акордом. Напевно, обласна влада планувала зробити обом президентам, що прибули на Закарпаття, своєрідний подарунок, однак методи, які вона при цьому обрала, призвели до того, що гла- ви держав отримали неприємний сюрприз. Напередодні приїзду президентів питання щодо пам'ятників карпатським січовикам та до 1100-річчя приходу угорців винесли на розгляд ceciї обласної ради безпосередньо перед її початком, без попереднього обговорення в комісіях. У результаті депутатських голосів вистачило лише для того, щоб розглянути ці два питания спільно. Коли ж на голосування поставили рішення про погодження облради на встановлення пам'ятників, «за» проголосували лише 42 депутати (для ухвалення рішення необхідно щонайменше 46 голосів). У ceciйній залі запахло міжнародним скан- далом, і молодший брат керівника президентського секретаріату Іван Балога, котрий за сумісництвом обіймає посаду першого заступника "губернатора" області, взявся «напоумити» депутатів аргументами, що позитивного piшення облради чекають президенти двох країн. Голова облради поставив на голосування питання про повернення до розгляду piшення щодо пам'ятників, однак марно — депутати знову видали лише 42 голоси. При цьому з «на- шоукраїнського» боку зали навіть лунали репліки на кшталт: «А до якої річниці приходу угорців будемо перейменовувати Ужгород на Унґвар?». Подейкують, що поісля сеії I. Балога дуже жорстко поговорив із обласними депутатами. Підвела невиправдана впевненість у тому, що обласна рада автоматично ухвалить будь-які рішення, проект яких їй підсуне облдержадміністрація...
Вирішувати питання, що провокують гарячі дискусії про історію непростих стосунків із сусідами, Україні доводиться не вперше. Згадати хоча б відкриття цвинтаря «Орлят» у Львові), на якому поховані польські вояки, що загинули під час українсько-польської війни 1918 року. Попри величезні зусилля двох країн, спрямовані на врегулювання цього питання, навіть після досягнення компромісу залишилося чимало таких, хто вважає відкриття цвинтаря «Орлят» національним приниженням України. Досвід показує, що задовольнити в подібних питаннях ycix просто неможливо.
У тому, що обласна рада ухвалтить потрібне рішення щодо встановлення пам'ятника угорцям на Верецькому перевалі, можна не сумніватися. Закарпатські депутати голосували й не за такі питання (згадаймо рішення про визнання русинів як окремої національності, яке підтримали навіть «закляті друзі» русинів — вихідці з Галичини). Проте чи буде з цього користь для українсько-угорських стосунків? Ситуація, яка виникла під час візиту президентів на Закарпаття, ілюструє, що такі делікатні питания слід вирішувати обережно, дипломатично i з широким обговоренням. А кулуарність і дії напролом, якими послуговується обласна влада, лише збурюють суспільство й ставлять керівників сусідніх держав у незручне становище.
