Спочатку колона в кількадесят людей з прапорами «Легіону Свободи», «Сокола» та інших організацій, афільованих із Всеукраїнським об’єднанням «Свобода», промаршувала головною площею Берегова, аби біля Стіни Небесної Сотні провести урочистий мітинг.
На мітингу виступили голова Закарпатської організації «Свободи» Олег Куцин, очільник берегівської організації цієї партії Василь Вовкунович та інші свободівці.
Василь Вовкунович здійснив короткий історичний екскурс, в якому розповів, чому Берегово, попри стереотипи, має пряме відношення до подій Карпатської України. Адже саме в цьому місті в 1920-х роках утворився осередок ідейних українців, яких прийняла Чехословацька Республіка, здебільшого, це були викладачі місцевої української гімназії – такі як Василь Пачовський, Володимир Палятинський тощо. Саме в Берегові в українській гімназії в 1921 році був створений перший осередок українського Пласту на Закарпатті. Згодом і пластуни, і вихованці гімназії брали участь в буремних подіях 1938-1939 року, пов’язаних з Карпатською Україною.
Біля Стіни Небесної Сотні учасники акції провели також ще незвичну для обивателів «перекличку» воїнів, полеглих на східному фронті (така військова традиція існує у багатьох народів і наразі втілюється й в Україні).
Гімн України та кілька патріотичних пісень виконав берегівський чоловічий хор «Купаж».
Після мітингу в центрі колона в супроводі поліції (якої було як для Берегова надзвичайно багато) вирушила до консульства Угорщини, де свободівці оголосили ряд претензій до сусідньої держави – зокрема, стосовно обурення угорцями новим «освітнім законом» та начебто підтримкою Угорщиною сепаратизму на Закарпатті. Оскільки в неділю консульство не працювало, до мітингарів ніхто не вийшов, відтак Олег Куцин поклав звернення «свободівців» в поштову скриньку. Водночас він висловив обурення оголошенням тільки угорською мовою на будівлі консульства і зауважив присутнім поліцейським, аби вони зафіксували цей факт як порушення українського законодавства.
Після акції під консульством колона рушила вулицею Хмельницького і біля будівлі міської ради стався інцидент. Представники окремої добровольчої чоти “Карпатська Січ” за допомогою вудлища з прапором "Сокола" стягли з флагштока угорський прапор, який висить над міськрадою відповідно до рішення депутатів від 2006 року.
Втім, прапор невдовзі був повернутий на місце.
В центрі міста, на перехресті, молодиками з числа учасників акції було кинуто кілька петард та «димовушок».
Фінішною точкою заходів став сквер біля пам’ятника Тарасові Шевченку, біля якого свободівці прочитали «Молитву націоналіста», а декілька молодих хлопців запалили фаєри та димову шашку.
Після цього переважна більшість учасників акції роз’їхалась по домівках, а берегівці (переважно – місцеві АТОшники, які долучилися до акції без жодної політичної символіки, задля запобігання можливим провокаціям чи непорозумінням) відправились на міський цвинтар, аби покласти квіти та віддати шану землякам, що полягли у війні з Росією.
Довідка
«Карпатська Січ» — парамілітарна організація на Закарпатті в 1938–1939, оформлена 9 листопада 1938 з утвореної у вересні націоналістами «Української національної оборони» (голова Степан Росоха). Після проголошення самостійності Карпатської України «Карпатська Січ» стала її національною армією (начальник штабу — полковник Михайло Колодзінський). Понад сотня січовиків загинула 13 березня 1939 року в боях з військами Чехословаччини, і кілька сотень – в боях 15-18 березня та подальших партизанських вилазках 1939 року з армією Угорщини. Близько 500 січовиків з числа мешканців Галичини були взяті в полон, передані польській владі та розстріляні на гірському перевалі на тодішньому угорсько-польському кордоні (нині – околиці закарпатських сіл Нова Розтока, Верб'яж, Петрусовиця та Лази Воловецького району).