За 100 років сім’я з Ужгорода назбирала ...1500 ялинкових іграшок!

КОЖНА ІГРАШКА — ІСТОРІЯ

У СРСР в 20-і роки різдвяна ялинка була заборонена як «релігійний пережиток», і лише після 1936 року була знову дозволена, але вже як новорічна.

Тетяна Теличко, господиня родини, до якої ми завітали, розповідає, як до першого класу думала, що ялинку приносить Дід Мороз. Тоді вона ще жила з родиною на Уралі. «Батьки робили усе, щоб я вірила у феєричність Нового року. Вони

прикрашали ялинку вночі, щоб вранці я зраділа тому, що її, таку гарну, приніс Дід Мороз. Пам'ятаю, що в першому класі зі мною стався невеличкий конфуз: вчителька запитала, чи усі батьки купили вже ялинку. Я тоді сказала: «Як? Її ж приносить Дід Мороз!».

Зараз Тетяна радіє, коли до їхньої оселі приходять гості. Вона запалює усі вогники на ялинці, поки запрошені стоять за скляними дверми і бачать тільки спалахи. За мить відкриваються двері і перед заінтригованими обличчями постає величезна ялинка , яка просто-таки осліплює кількістю іграшок на ній. Підійшовши ближче, поринаєш у казковий світ дитячих спогадів. Там, на пухнастих зелених лапах висять коники і клоуни із 60-х років, парашути часів Другої Світової, маленький чайник, якому понад сто років, і дирижабль з написом «СССР».

Кожна іграшка має свою історію. Тетяна знає про іграшки не менше, ніж про членів сім'ї. Вона годинами може розповідати про сімейне багатство. «Оцю кульку мамі подарували її учні. Уже не знаю, чи живі

вони. А це яблуко — одне з найперших у нашій колекції. Його я отримала у спадок від бабусі, коли ялинкові прикраси робили ще з пап'є-маше. Оцю іграшку я купувала за гроші, які мені давали на сніданок у школі. Картонні іграшки купляла бабуся для мами у 1936 році. Ось цього Чипполіно мені купили у Москві. Я дуже переживала, щоб він не розбився у поїзді по дорозі у Челябінськ. А ця іграшка знайшлася у мого чоловіка, ще з його дитинства». Тетяна каже, що кожного року вона купує декілька нових іграшок, щоб зберегти вікову традицію родини. Років десять тому, гуляючи Києвом, вона побачила стареньку, яка продавала свої іграшки, аби отримати якісь гроші на Життя. Тетяна не змогла купити в неї прикраси, тому що для неї кожна іграшка — це історія родини, історія життя. А з історією нелегкого чужого життя їй важко було змиритися.

ПОПУЛЯРНА ЗЕЛЕНА КРАСУНЯ

Іграшкова географія широка: Урал, Челябінськ, Москва, Петербург, Київ, Ужгород. Раритетну ялинку родини Теличків навіть показували два роки тому по телебаченню. Адже мало хто сьогодні так дбайливо ставиться до подібних речей. Для Тетяни Теличко цей родинний скарб — не тільки елемент святкового настрою, а передусім спогади про традиції святкування новорічних свят її дитинства, що так дорогі усім членам великої родини. Сьогодні її діти переймають родинну традицію. Перед святами усі беруть участь у прикрашанні ялинки, яка стоїть до 25 січня. Адже це Тетянин день, тож ялинка чекає цієї символічної дати. А потім її приберуть, щоб передати естафету наступниці, яку через одинадцять місяців «одягнуть» у старі прикраси. «Коли розбивається бодай одна іграшка, ми сумуємо за нею як за живою», — каже Тетяна. — Адже це частина нашого дитячого минулого».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати