Вадим Бабенко: "Повертатися зі змагань із "золотом" уже стало звичкою" (ФОТО)

Вадим Бабенко цього року вступив на перший курс юридичного факультету УжНУ опановувати міжнародне право. Родом хлопець із Луганщини, але батько вже понад 10 років на Закарпатті – тож вибір місця дальшого мешкання й навчання, зрозуміло, впав на Ужгород. Син екс-голкіпера футбольного клубу «Закарпаття», а згодом і «Говерли», теж спортсмен, проте слідами батька не пішов. Замість футболу обрав єдиноборство, що є поєднанням боксу та карате, і вже має неабиякі успіхи. Так, днями юний Бабенко повернувся переможцем із першості України.

Вадиме, розкажи, будь ласка, коли ти почав займатися кікбоксингом?

Роки 3–3,5 тому, коли переїхав на Закарпаття, почав відвідувати секцію з цього виду спорту. Мене помітили й покликали в спортивний клуб «Іппон», де тренуюся й тепер.

І хто був ініціатором того, щоб відвідувати цю секцію: сам чи батьки?

Ну, в Луганську я займався боксом. Приїхавши сюди, відразу також відновив тренування з цього виду єдиноборств. Але місцева школа боксу не дуже сподобалася. Тож тато запропонував спробувати сили в кікбоксингу і віддав мене до свого знайомого тренера.

Пам’ятаєш свою першу нагороду на змаганнях?

З боксу це, мабуть, був 2010-й рік – на чемпіонат області я посів 2-е місце. Спочатку було дуже важко, а тоді втягнувся, з’явилися успіхи. З кікбоксингу на аналогічних змаганнях уже тут, в Ужгороді, став переможцем.

Були випадки серйозних травм?

Та ніби ні. Траплялося, на тренуваннях десь міг потягнути м’язи. Були, звичайно, синці, в тому числі й на обличчі. Без цього не обходиться, особливо під час спарингів. Але від серйозних ушкоджень Бог милував.

Без поразок у спорті не буває. Яка виявилася найбільш болісною для тебе?

2 роки тому на Кубку світу в Сегеді у фінальному бою мені протистояв суперник із Чехії. Я поступився і посів лише другу сходинку на п’єдесталі. Це поки що найприкріша невдача у моїй кікбоксерській кар’єрі.

А що скажеш про недавній чемпіонат України?

Та все чудово. У мене були відразу два фінальні бої у різних видах – лайт-контакті та кік-лайті у ваговій категорії до 74 кг. Переміг. Загалом чемпіонат видався для мене дуже вдалим і напрочуд легким.

Чи маєш традиційних суперників на турнірах?

Є декілька, з якими часто бачуся на різноманітних змаганнях, тож добре знайомі. У моїй ваговій категорії суперників дуже багато, велика кількість хлопців зі збірної України. Але щоб часто перетинався з ними в ринзі, – ні, таких немає.

Що відчував після двох здобутих золотих нагород?

Чесно? Нічого особливого (усміхається. – Авт.). Якось уже так виходить, що абсолютна більшість змагань для мене, Богу дякувати, завершується добре – майже постійно повертаюся із золотими нагородами.

Які ще досягнення маєш, окрім перемог на обласних першостях і чемпіонатах України?

Цього року я ще переміг на Кубку світу в Будапешті, торік став чемпіоном Кубка Європи, що відбувався у Польщі. Декілька разів був на престижних ґала-вечорах – там готуєшся заздалегідь до конкретного суперника, і вже працюєш у ринзі, як під час шоу. Звісно, всього цього не було би без моїх тренерів Анатолія Перцева та Олега Мартиненка.

Кікбоксинг – це хобі чи справа життя?

Думаю, уже, мабуть, справа життя. Після кількаденної паузи без тренувань з’являються думки піти побити грушу ☺. А щодо мого майбутнього фаху і відповідно обраного факультету, то визначитися допоміг тато. Кікбоксинг і юридична сфера – речі кардинально різні, але намагаюся їх поєднувати без втрат для кожної.

Відомий боксер Віталій Кличко до кар’єри професіонала у боксі був успішним кікбоксером. А ти не думав знову повернутися до боксу?

Та ні, таких думок не виникало. У боксі я вже був. Та й зізнаюся, що працювати і руками, і ногами мені більше до вподоби.

Теги: золото. змагання, звичка, Вадим Бабенко

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати