Арпад Імре: "Наш інститут гідно представляє школу ужгородських фізиків на світовому рівні"

— Розкажіть, будь ласка, про основні етапи вашого шляху в науці.

— Науково-дослідницькою роботою зацікавився ще в студентські роки. Але остаточно зрозумів, що саме це — моє покликання, коли з групою студентів поїхав до Ленінграда для виконання курсової роботи та переддипломної практики у Фізико-технічному інституті ім. А.Ф. Йоффе. У творчій атмосфері, яка завжди панувала у цьому всесвітньо відомому науковому закладі, я не тільки ознайомився з технікою фізичного експерименту, поглибив свої знання з атомної фізики, а й набув навичок самостійної роботи.

У 1962 році в Ужгороді була організована і проведена II Всесоюзна конференція з фізики електронних і атомних зіткнень. У її роботі брали участь знані спеціалісти з атомної фізики. Відвідавши наші наукові лабораторії, ознайомившись із оригінальними установками та отриманими результатами з електрон-атомних зіткнень, учасники конференції схвально відгукнулися про наші здобутки. У бесідах професора Івана Запісочного з відомими радянськими вченими, зокрема з Інституту атомної енергії ім. І. Курчатова, виникла ідея експериментів із вивчення процесів при зіткненнях повільних електронів з іонами. Такі дослідження були на той час дуже актуальними як для фізики плазми, керованого термоядерного синтезу, так і для астрофізики, космосу.

Для проведення експериментів потрібно було створити сучасну складну експериментальну базу, яка давала б можливість працювати в умовах надвисокого вакууму, отримувати стабільні в часі пучки різних іонів, виділяти та реєструвати слабкі сигнали від досліджуваних процесів на тлі фонових.

У 1966 році в нашій лабораторії була створена мас-спектрометрична установка “Карпати” для дослідження процесів при зіткненнях електронів з іонами газоподібних елементів. Слід зазначити, що окремі її вузли (джерело іонів, 180-градусний магнітний сепаратор іонів, блоки живлення) були виготовлені в Інституті атомної енергії АН СРСР за сприяння академіка Л. Арцимовича. Допоки проводилися роботи з виготовлення вузлів і блоків живлення в Москві, в Ужгороді підготовчу роботу для монтажу установки разом зі мною проводили співробітники кафедри оптики (С. Поп, А. Дащенко, В. Вукстич).

У 1967 році “Карпати” були введені в дію, і ми отримали стабільний пучок іонів аргону. Фактично цим в Ужгороді було започатковано новий науковий напрям у галузі фізики електрон-іонних зіткнень, який саме в той час почав інтенсивно розвиватися і в інших наукових лабораторіях світу. На першому етапі об’єктами досліджень були вибрані іони аргону і криптону, на спектральних лініях котрих генерували іонні лазери. Тому отримані наукові результати сприяли виявленню механізму генерації цих лазерів та оптимізації їх параметрів. У 1970—72 роках за підсумками досліджень було підготовлено першу кандидатську дисертацію, яку я захистив у 1972 році на фізичному факультеті Ленінградського державного університету.

Інтенсивні наукові дослідження в галузі керованого термоядерного синтезу стимулювали дослідження процесів зіткнень електронів з іонами гелію. Оскільки інтенсивні спектральні лінії цього іона знаходились у вакуумній ультрафіолетовій області спектра, то експеримент потребував подальшої модернізації “Карпат”. Наполеглива праця згодом виправдала себе, і нам удалося вперше у світі дослідити функцію електронного збудження резонансного випромінювання іона гелію на довжині хвилі 30,4 нм при електрон-іонних, електрон-атомних та іон-атомних зіткненнях. Отримані результати дозволили однозначно стверджувати, що для гелієвої плазми головним джерелом втрат енергії є збудження резонансного випромінювання та діелектронна рекомбінація іона гелію при електрон-іонних зіткненнях.

Логічним розвитком експериментів з фізики електрон-іонних зіткнень стало проведення систематичних досліджень при зіткненнях повільних електронів з іонами інших елементів періодичної системи Менделєєва, більшість із яких є металами. З цією метою була створена нова експериментальна установка, головна відмінність якої від “Карпат” полягала в заміні громіздкого газорозрядного джерела іонів газоподібних елементів малогабаритним, компактним джерелом іонів металів. Ми назвали її “Іон”. Першими на цій установці були досліджені непружні процеси зіткнень електронів з іонами лужноземельних та лужних металів.

У 1981 році було створене Ужгородське відділення Інституту ядерних досліджень АН України, якому передали з кафедри квантової електроніки Ужгородського університету деяке устаткування, у тому числі й установку “Іон”. Подальші дослідження електрон-іонних зіткнень продовжились уже на новому місці. Для цього, перш за все, потрібно було ввести в дію установку в новій лабораторії, що зробили за досить короткий час. Відпрацювавши методику досліджень на відомих об’єктах — іонах магнію та кальцію, ми перейшли до дослідження складніших багатоелектронних атомних систем.

Виявлені особливості та закономірності досліджуваних процесів для різних груп іонів були узагальнені в першій докторській дисертації з цього напряму на тему “Непружні процеси при повільних електрон-іонних зіткненнях”, яку я захистив у 1990 році у Фізико-технічному інституті ім. А.Йоффе АН СРСР у Ленінграді. Таким чином наші ідеї і мрії про новий напрям досліджень — електрон-іонні зіткнення, — у важливості якого для розвитку світової науки ми були переконані, стали реальністю і зараз гідно репрезентують школу ужгородських фізиків на світовому рівні.

Визнанням здобутків ужгородських науковців у галузі атомної та ядерної фізики стало заснування першої академічної установи на Закарпатті — Інституту електронної фізики НАН України.

— Як він створювався?

— Керуючи Ужгородським відділенням Інституту ядерних досліджень АН України, професор І. Запісочний уміло поєднував талант науковця з великими організаторськими здібностями і втілював у життя свою багаторічну мрію — створення академічного інституту в нашому краї. Він докладав титанічних зусиль як для того, аби переконати владні структури в необхідності заснування такого наукового закладу, так і для вирішення проблеми виділення коштів на будівництво лабораторного корпусу майбутнього інституту. Ця нелегка праця увінчалася успіхом, і в 1992 році був відкритий перший академічний інститут на Закарпатті — Інститут електронної фізики НАН України, в якому я працював з 1992 до 2007 року на посаді завідувача, а після виходу на наукову пенсію в березні 2007-го — на посаді старшого наукового співробітника відділу електронних процесів.

Як завідувач своїм завданням вважав організацію виконання науково-дослідних робіт, визначення перспектив їх розвитку, вибір методів та засобів реалізації досліджень, шляхів вирішення поставлених перед відділом наукових задач, забезпечення підвищення ефективності його роботи, творчої активності співробітників. Іншими словами, мав нести тягар відповідальності не тільки за себе, а й за колективну роботу науковців та інжерно-технічних працівників відділу. Хочу відзначити, що всі мої починання активно підтримували колеги, і тому ми досягли неабияких успіхів у виявленні нових фізичних явищ, дослідженні механізмів процесів при зіткненнях електронів зі складними атомами та іонами. Праці відділу добре відомі широкому науковому загалу, що сприяє тісному співробітництву з колегами із відомих наукових центрів Росії, США, Англії, Італії, Угорщини.

— Яке коло ваших наукових інтересів?

— Воно нерозривно пов’язане з атомною та молекулярною фізикою. Під моїм керівництвом та за моєю безпосередньою участю було створено комплекс наукової апаратури та одержано великий за обсягом експериментальний матеріал із дослідження процесів зіткнень електронів з іонами, на підставі якого було запропоновано фізичне обґрунтування складних механізмів перебігу процесів, що мають місце у низькотемпературній плазмі лабораторного й природного походження. При цьому вперше у світовій науковій практиці було експериментально спостережено ряд нових фізичних явищ, а також дано їх наукову інтерпретацію та отримано ряд нових атомних констант.

Наукові результати, одержані мною разом із колегами, широко представлялися на міжнародних конференціях й увійшли в оглядові статті та монографії, що видавалися як у нашій країні, так i за кордоном. Ці наукові публікації мають високий індекс цитування, що свідчить про їх всесвітнє визнання. За видатні заслуги в розвитку української науки групу науковців Інституту електронної фізики НАН України та Ужгородського національного уніерситету (в тому числі й мене) відзначено високим званням лауреата Державної премії України в галузі науки i техніки за 1995 рік.

— А як щодо підготовки висококваліфікованих кадрів?

— Своїм науковим досвідом я щедро ділився з колегами та учнями, готував молодих фахівців, керував курсовими і дипломними роботами студентів фізичного факультету Ужгородського національного університету та науковими роботами аспірантів. Брав участь у підготовці 8 кандидатів наук, був безпосереднім науковим керівником трьох аспірантів, які успішно захистили кандидатські дисертації і зараз плідно працюють на ниві науки. Нині мої учні трудяться в різних галузях народного господарства України та за кордоном, зокрема в Угорщині.

— Трохи про сім’ю…

— Специфіка нашої роботи полягає в тому, що експерименти є досить довготривалими. Нерідко потрібно працювати і вдень, і вночі. Тому для мене було важливим толерантне ставлення до цього моєї сім’ї і, насамперед, дружини Єви Михайлівни. Вона багато років працювала в освіті: вчителем середньої школи, методистом та завідувачем кабінету національних шкіл Закарпатського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Зараз вона на пенсії. Відрадно, що наші донька та син пішли шляхом батька і стали фізиками. У нас є дві внучки й онук.

— Чи маєте хоч трошки часу для відпочинку або якогось хобі?

— Якщо чесно, небагато. Але дуже люблю природу, тому найкращий відпочинок для мене — риболовля або походи за грибами влітку та восени, а взимку — полювання.

Біографічна довідка

Народився 1 січня 1938 року в м. Берегові Закарпатської області в сім’ї селян, угорців за національністю. Дитинство та шкільні роки провів у рідному місті. 1957-го вступив на фізико-математичний факультет Ужгородського державного університету, який закінчив у 1962 році. Опісля працював за розподілом учителем фізики в с. Заставне Берегівського району.

У травні 1963 року на зустрічі випускників фізико-математичного факультету Іван Запісочний, тоді завідувач кафедри оптики, запропонував йому піти працювати на кафедру, де Арпад Йосипович рік проробив на посаді молодшого наукового співробітника. У 1964—1967 роках він навчався в аспірантурі. Після її закінчення працював на кафедрі старшим інженером, а пізніше — старшим науковим співробітником. У 1973 році в Ленінградському державному університеті захистив кандидатську дисертацію “Розробка методики та дослідження збудження іонів аргону і криптону при електрон-іонних зіткненнях”, виконану під керівництвом проф. І. Запісочного. Із 1982 до 1992-го працював на посаді старшого наукового співробітника Ужгородського відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР, де підготував докторську дисертацію “Непружні процеси при повільних електрон-іонних зіткненнях”, яку захистив у 1990 році в Ленінградському фізико-технічному інституті ім. А.Йоффе. Із 1992 року працює в Інституті електронної фізики НАН України, який є правонаступником Ужгородського відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР, спочатку завідувачем, а після виходу на наукову пенсію з березня 2007 р. — старшим науковим співробітником відділу електронних процесів.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати