Ідейним натхненником є нині покійний незрячий львівський активіст, Микола Пех, саме йому присвячують кожен заїзд. Цьогоріч рухалися маршрутом: Франківськ – Долина — Міжгір’я — Хуст — Мукачево — Ужгород. Подолали близько чотирьохсот кілометрів.
Вікторія ЛУЧКА, координатор велопробігу
Наша головна ідея, наша головна місія, яку ми вбачаємо, це стерти стереотипи власні, які ми маємо про власні можливості. Якщо я раніше ніколи не катався на велосипеді, то я цього зробити не можу, якщо я нічого не бачу, то мені треба сидіти в хаті і нічого не робити. Але в той же ж час, з іншої сторони ми хочемо показати іншим людям навколо нас, що даремно нічого не робити, якщо є бажання, якісь мрії, то до них можна іти, їх можна досягати.
Учасники їхали на спеціальних двомісних велосипедах-тандемах. У кожного був свій пілот, який сидів попереду. Головне тут – повністю довіряти штурману. Мандрівка була нелегкою, їхали стрімкими горами та схилами. Однак результат того вартий.
Світлана, учасниця велопробігу
Підніматися на Гимбу під дощем у хмарі, коли зрячі люди більше, ніж 5 метрів нічого перед собою не бачать, це теж було круто. Круто, що у цій ситуації нарівні із зрячими.
Роман, учасник велопробігу
Приємно було побувати і спробувати себе, свої можливості ще в горах. Ну, це було насправді цікаво, захоплююче.
Валентина, учасниця велопробігу
Наприклад, я в цьому році перший раз їхала з хлопцем, який перший раз їхав у тандемі. Приємно було спілкуватися з нашими зрячими учасниками велопробігу, з нашими дівчатами, журналістками, фотографами.
Світлана, учасниця велопробігу
Я раніше була зряча, а зараз не бачу. І це дуже цікаво все наощуп подивитися, Ну і дівчата і хлопці нам все описують, допомагають, водять нас. Екскурсоводам кажуть, що ось група незрячих. Все, ріки, водоспади, над якими я стрибала.
Цьогорічний велопробіг допоміг учасникам не тільки подолати нові вершини і страх, але й стати більш впевненими у собі та своїх силах.