Все почалося досить давно, з випадкового знайомства. Пан Йосип викупив тоді кактус астрафітум у військового, який, переїжджаючи на нове місце служби, мав намір викинути квітку. Кактус був настільки красивим, що Й.Фельцан не зміг допустити його загибелі. Ця квітка, якій уже за 50 років, досі прикрашає колекцію квітникаря. Словом, з'явилося хобі, що стало чи не справою всього подальшого життя. Біля будинку чоловік збудував оранжерею, став обзаводитися спеціальною літературою...
Пан Йосип любить кактуси за їхню невибагливість. Головне, стежити, щоб температура в оранжереї не впала нижче 12 градусів. Поливати цю колючу красу слід раз на тиждень, а взимку - ще рідше. Квітникар своєчасно пересаджує кактуси в горщечки оптимальних розмірів, додаючи у річковий пісок ще й дрібні камінці, деревне вугілля тощо. А навесні захищає своїх підопічних від тлі. Віддячують кактуси пану Йосипу гарним ростом і частим цвітінням. Й.Фельцан любить, коли кактуси цвітуть. А ще, каже, дуже корисно поставити кактус біля комп'ютера...
Незважаючи на всю любов до кактусів, квітникар все частіше подумує про те, щоб продати оранжерею, утримання якої стає дедалі накладнішим. Газ дорожчає, взимку вже пенсії не вистачає на обігрівання оранжереї. Головне, мріє пан Йосип, аби квіти потрапили в добрі руки - вони ж бо звикли до дбайливого піклування і професійного догляду.